Українська мова за профспрямуванням

Має значно більше поширення, ніж це зумовлено семантично, і прислівник дійсно; скрізь, крім деяких випадків (зокрема, зі сфери діловодства), відчутно сильніше замість нього виступає слово справді (подекуди насправді). Так само і зі словом чисто, його з успіхом замінює (на практиці, на жаль, не часто) суто, і це завжди звучить суто по-українському.

Якось в одній статті, де мовилося про газетно-книжкові кіоски, здибалося мені слово книжкові ятки, а в одній із телепередач-зазвичай, ошатний. Ці слова, як і багато інших, стають рідкісними. А дарма. Звернення до них збагачує мовлення і, навпаки, витіснення цілих лексичних шарів, одноманітність і зоднаковіння – це завжди знак недбайливості у ставленні до мови. Хотілось би, щоб кожен із журналістів дбав про те, аби мова з-під нашого пера, з наших уст була свіжою, багатою, насиченою синонімами, щоб у ній відчувалися питомість, первісність. Адже радіо й телебачення слухають тисячі й тисячі людей.

Далі поданий список – це наслідок моїх постійних нотувань за телевізійним мовленням. У ньому перше слово-те, що постійно звучить, а друге – те, що чути значно рідше, хоч воно, як і правило, свіжіше або точніше, або просто «більш українське»:

Протиріччя-суперечності; минулого року-торік; співпадати-збігатися; відсутність-брак (відсутність здібностей – брак здібностей) ; суттєвий-істотний; справедлива думка-слушна думка; розмір-обсяг; думаю, що... -гадаю, що... ; відрадно-тішить; витрачати (час) -гаяти, гайнувати, марнувати час; у порівнянні-порівняно; турбує-непокоїть; обов'язково-неодмінно; русло – річище та ін. До речі, спостерігаються і втішні зміни: рідше, звучить дуже популярне раніше слово відрадний («відрадні зміни») ; колись всіляко зневажали відсоток, вважали його ледве не «націоналістичним словом», тепер майже не зустрічається процент, хоч це і крайність, процент-нормальне слово-синонім, хай і іноземного походження.

Інший сюжет зі словом книга. Первісне означення продукту друку в українській мові-книжка. Книга – то книжка особлива: рукописна, богослужебна, просто велика, груба книжка, це – книга скарг, книга як загальне, абстрактне поняття та ін. Отже: «Він подарував мені книжку» і «Книга супроводжувала його протягом усього життя». А тим часом цю відмінність мало хто завважує, і не тільки на телебаченні.

Ці й подібні приклади засвідчують, що нівелювання особливостей, притаманних саме українській мові, все ще триває. Так, у нас багато іменників, які в російській мові не мають жіночого роду: авторка, лікарка, касирка, пасажирка, ювілярка, секретарка та ін. Пам'ятають про цю перевагу далеко не всі. «Вона автор історичних романів»-так характеризували на ТБ одну з письменниць.

З другого боку, в українській мові утворення дієприкметників на -аючий, -уючий, -юючий досить обмежене (працюючий, практикуючий, виконуючий, зростаючий), заміна їх окремими реченнями не завжди адекватна, спричинює громіздкість, проте ми рідко шукаємо продуктивніших замінників, зокрема з-поміж дієприкметників, утворених за допомогою інших суфіксів: захопливий замість захоплюючий, атакувальний замість атакуючий, леткий замість летючий. Наприклад, далекосягаючий. Варіанти: який сягає далеко; ще краще – далекосяглий, ще краще – далекосяжний (див. цю тему «Урок української». -2000 – № З. -С. 20).

Нарешті, про кличну форму, властиву тільки українській мові. В суто нормативних випадках, у прямих звертаннях до осіб ця форма використовується, однак сфера її застосування, стилістична роль-набагато ширші і не лише в поезії: «О земле, велетнів роди!» (П. Тичина), «Непевний кроче мій, іди!» (М. Вінграновський), «Гей, блискавице, громова сестрице, де ти?» (Леся Українка).

Українська мова багата на вставні слова й речення, має велику кількість виразних, містких прислівників тощо. Втім, в активному обігу журналістів уся ця щедрота використовується лише частково. Прикметно, що тільки-но хтось із мовців вдається до ширшого й різноманітнішого лексикону, це відразу приємно вражає. Паралельно ж бо існують наприклад і приміром, до прикладу, мабуть, очевидно і очевидячки; звичайно і зазвичай; безумовно і поза сумнівом; напевне і певне; до речі, між іншим і до слова; нарешті, зрештою і врешті-решт, по суті і власне, властиво; на мою думку і на мою гадку, правду (відверто, щиро) кажучи і правду сказати; крім того і до того ж і т. ін. З наведених слів активно вживаються в усному мовленні далеко не всі, а такі, як либонь (мабуть), далебі (справді, правду кажучи), годі запам’ятати та деякі інші взагалі можуть перейти до розряду застарілих. Маємо, однак, і протилежний приклад. Діалектний прислівник наразі (зараз, поки що) з чиєїсь легкої руки ожив у мові радіо й телебачення, і тепер його незрідка можна чути, хоча й не завжди до місця, але сам факт такої «реанімації» слова втішає.

Рідше вживають наші мовці впродовж року, ніж протягом (зустрічається і взагалі помилкове на протязі) ; відтоді, ніж з того часу, з тих пір; оскільки, ніж так як, тому що; з огляду на..., ніж через те. Повсюдно чуємо в тому числі, хоч цей канцеляризм у багатьох випадках успішно замінюється словом зокрема або його дуже рідко вживаним в усному мовленні