Управління персоналом в органах державної влади

забезпечення роботи атестаційної комісії та контроль проведення атестації в підпорядкованих установах;

разом з іншими підрозділами здійснення контролю за дотриманням Закону України “Про державну службу” та інших актів законодавства з питань кадрової роботи та державної служби.

Структура кадрової служби, її чисельність та Положення затверджуються у встановленому порядку керівником органу виконавчої влади.

Кадрова служба підпорядковується керівнику органу виконавчої влади або за його рішенням – одному з його заступників.

На посаду керівника кадрової служби призначається особа з вищою освітою. Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 30 грудня 1998 року № 2095 призначення на посаду та звільнення з посади керівника кадрової служби здійснюється за наявністю висновку Головдержслужби.

У кожному органі виконавчої влади розробляються річні та перспективні плани роботи з кадрами, в яких визначаються заходи щодо добору, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, заохочення і контролю за їхньою роботою.

Кадрові служби у своїй діяльності керуються Типовим положенням про кадрову службу органу виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 2 серпня 1996 р. № 912. Цим забезпечується реалізація принципу демократичності добору і просування по службі за діловими якостями та професійною компетентністю, постійності навчання працівників, заохочення їх до службової кар'єри тощо. Проведенням конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців створені  умови для забезпечення дотримання передбаченого Законом України “Про державну службу” права на державну службу громадян України.

З метою підвищення ефективності діяльності, посилення виконавчої дисципліни державних службовців в органах державної влади запроваджена періодична (раз на 3 роки) атестація державних службовців. Під час атестації оцінюється робота, ділові і професійні якості працівників при виконанні ними службових обов'язків, визначених професійно-кваліфікаційними характеристиками їх посад. В період між атестаціями проводиться щорічна оцінка діяльності державного службовця. 

Налагоджено облік та статистичну звітність про склад державних службовців за формою № 9-ДС, яку затверджено за поданням Головдержслужби наказом Мінстату України від 30 листопада 1994 р. № 256. Вона дозволяє проводити аналіз складу державних службовців за категоріями посад, освітою, стажем державної служби, віком, статтю, кількістю прийнятих на державну службу, в тому числі на конкурсній основі, шляхом стажування, кількістю вибулих та тих, хто підвищив кваліфікацію.

За поданням Головдержслужби затверджено наказом Мінстату України від 26 грудня 1995 року №343 форму первинного обліку № П-2ДС (особова картка) та інструкцію по її заповненню. В особовій картці передбачено, зокрема, зазначення відомостей про прийняття Присяги державного службовця, просування по службі, підвищення кваліфікації та додаткових відомостей щодо обмежень, встановлених для державних службовців.

З метою упорядкування кадрового діловодства та удосконалення процедури прийняття на посади державних службовців постановою Кабінету міністрів України від 25 травня 1998 р. № 731 затверджено Порядок ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади. Цим Порядком визначено перелік документів, що становлять особову справу державного службовця, а також вимоги до їх оформлення, зберігання та обліку. Формування та ведення особової справи здійснюється кадровою службою органу, де працює державний службовець.

Разом з тим в сучасних умовах служби управління персоналом, крім вище зазначених, мають виконувати цілу низку завдань з управління персоналом та забезпечення нормальних умов його існування. Серед них в [107] до найважливіших відносять наведено на рис.1.3.

Рис. 1.3. Завдання служб з управління персоналом

Добір, розстановка, підготовка і раціональне використання кадрів – складна соціально-економічна і психолого-педагогічна проблема, що вимагає від організаторів кадрової роботи і керівників всіх рівнів певних соціальних якостей, здібностей, особистих рис, необхідних фахових знань, вмінь та навичок.

Згідно з основними завданнями і функціями працівників підрозділів по роботі з персоналом, що випливають з предмету і цілей фахової діяльності, визначаються і необхідні для їх успішного виконання знання, вміння і навички, а також професійно-значущі якості особистості. Більшість спеціалістів схиляються до висновку, що основу фахової підготовки керівників кадрової служби повинні скласти організаційно-економічні, правові, соціально-психологічні і педагогічні знання, а психологічні засоби удосконалення праці спеціалістів з кадрової роботи повинні включати навчання навичкам спілкування, проведення тестів, ефективного використання інформаційно-обчислювальної техніки та інше [91]. 

Якими якостями повинен володіти керівник служби кадрів? Європейська асоціація директорів відділів кадрів склала портрет – робіт керівника: він повинен бути пунктуальним і методичним, динамічним і наполегливим, переконливим, товариським, справедливим, скромним, суворим, доступним у спілкуванні, освіченим, здатним до міркувань, а також мати навички дипломатії, психологічні знання, бути добрим порадником. Крім того, він повинен володіти інтуїцією, вміти слухати і уселяти довіру [35].

В нових умовах працівники кадрових служб повинні відповідати умовам: бути здібними розуміти соціально-економічні процеси, що відбуваються у країні і за її межами; мати спеціальні знання в галузі організації виробництва і, зокрема, ефективних методів праці; вміти працювати з сучасною обчислювальною технікою; розуміти соціальні показники, щоб заздалегідь виявити вплив того чи іншого фактора на життя окремої людини чи колективу в цілому [25].

1.3. Правове забезпечення управління персоналом при проходженні державної служби

Наявність розвиненої системи правового регулювання державно-службових відносин відіграє чималу роль при управлінні персоналом в органах державної влади.

За часів існування СРСР питання розвитку законодавства про державну службу не було приділено достатньої уваги. Перелік основних джерел цього інституту адміністративного права вичерпується Тимчасовими правилами про