Управління використанням ресурсів

РРф.к - приріст рівня рентабельності додатково до залученого фінансового капіталу, %;

СВФК — приріст середньозваженої вартості сукупного фінансового капіталу, %;

0,01 — коефіцієнт пропорційності.

7. Принцип урахування рівня ризику при оцінці вартості додатково залученого фінансового капіталу з різних джерел. Цей принцип має значення при оцінці вартості залучених джерел коштів у процесі формування окремих елементів фінансового капіталу. Врахувати ризик додаткового залучення фінансового капіталу означає, що необхідно визначити в процесі оцінки його вартості можливі фінансові втрати і порівняти їх із ймовірним рівнем доходу, який буде отриманий у результаті залучення додаткових коштів.

Концептуальні підходи до оцінки вартості фінансового (грошового) капіталу пов'язані з проблемами оптимізації його структури, що дає нам підставу розглядати їх у єдності взаємозв'язків тих методологічних положень, які визначають процес функціонування капіталу.

Структура фінансового капіталу підприємства — питома вага складових його елементів у загальній сумі залучених джерел коштів, використовуваних для здійснення фінансування господарської діяльності.

Наші дослідження показують, що на сучасному етапі розвитку національної економіки України підприємницькі структури для формування фінансового капіталу використовують усі доступні методи, зокрема бюджетне фінансування. Тому найчастіше вибирається комбінований метод фінансування господарської діяльності, що містить як самофінансування, так і інші методи утворення капіталу.

Тому оптимізація структури фінансового капіталу є досить складною і неоднозначною методичною проблемою, у вирішенні якої необхідно враховувати не тільки світовий досвід, а й стан економіки України і специфіку господарювання вітчизняних підприємницьких структур.

Ця специфіка полягає в тому, що вітчизняні підприємства не мають достатнього обсягу власних джерел коштів, а позикові джерела коштів дуже дорогі і їхнє одержання на тривалий термін є досить складною проблемою для більшості суб'єктів господарювання незалежно від форми власності і галузевої приналежності.

Використання зовнішніх джерел власних коштів у формі емісії акцій, засновницьких і пайових внесків стримується низькою прибутковістю більшості видів бізнесу і високим рівнем фінансового ризику. Однак уникнути ризику практично неможливо, особливо в умовах недостачі фінансових ресурсів і відсутності традицій ринкового способу господарювання.

Теоретичний аналіз проблеми дозволив сформулювати такі методологічні принципи, на яких повинна базуватися оптимізація структури фінансового (грошового) капіталу підприємства:

1. Вибір джерел коштів повинен здійснюватися як з урахуванням їх вартості, так і реальної доступності для конкретного суб'єкта господарювання. Даний принцип повинен орієнтувати фінансові служби підприємств на пошук, добір і залучення таких джерел коштів, які, за інших рівних умов, відповідають цілям і завданням фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

2. За інших рівних умов перевага повинна бути надана внутрішнім джерелам коштів у формі нерозподіленого прибутку й амортизаційних відрахувань. Використання даного принципу передбачає орієнтацію на внутрішні можливості застосування самофінансування як основного методу формування коштів для здійснення поточних інвестиційних програм. Крім того, реалізація даного принципу означає націленість підприємства на збільшення формування прибутку і його використання для цілей капіталізації.

3. Залучення різних зовнішніх і внутрішніх джерел коштів повинне сприяти максимізації рівня рентабельності фінансового капіталу. Цей принцип дозволяє прийняти рішення про залучення коштів, якщо не відбувається зниження рівня рентабельності сукупної величини капіталу.

4. Використання значних обсягів позикових джерел фінансових ресурсів доцільне в умовах великої частки оборотного капіталу і високої швидкості його оборотності. Реалізація цього принципу орієнтує підприємства на необхідність порівняння обсягу залучуваних позикових джерел коштів і величини оборотного капіталу. При значних обсягах оборотних активів необхідно знайти оптимальний варіант їхнього фінансування, який включає використання самофінансування, довгострокового кредитування, залучення позикових джерел коштів у формі облігаційних позик. У випадку невеликих обсягів поточних активів перевага повинна бути надана самофінансуванню, короткостроковим кредитам і кредиторській заборгованості.

5. Зовнішнє власне фінансування доцільне при значних розмірах інвестування в основний капітал. Суть даного принципу полягає в тому, що збільшення фінансового капіталу за рахунок випуску усіх видів акцій, здійснення додаткових установчих і пайових внесків доцільно проводити тільки при масштабному розширенні підприємства, здійсненні великих інвестиційних проектів, створенні дочірніх підприємств чи придбанні інших підприємств як цілісних майнових комплексів.

Розглянуті принципи оптимізації структури фінансового капіталу взаємозалежні з принципами визначення його вартості і становлять методологічну основу для оцінки утворення фінансового капіталу суб'єкта господарювання.

Якісний теоретико-методологічний аналіз проблеми оцінки утворення фінансового капіталу дозволив нам запропонувати узагальнений алгоритм розробки методичних основ кількісної оцінки вартості й оптимізації структури фінансового капіталу (рис. 7.3).

 

Ґрунтуючись на запропонованому алгоритмі, можна обґрунтувати доцільність використання тих чи інших джерел коштів, їх обсяг і раціональну структуру капіталу.

Одним з найскладніших методичних аспектів при реалізації запропонованого алгоритму є вибір і обґрунтування кращого критерію оптимальності оцінки вартості й оптимізації структури капіталу.

З огляду на те, що оцінка вартості й оптимізація структури фінансового капіталу повинні проводитися для кожного підприємства окремо, доцільно орієнтуватися на реальні економічні можливості конкретного суб'єкта господарювання. Тому як критерій для оцінки вартості окремих джерел коштів і загальної суми фінансового капіталу може бути запропонований рівень чи коефіцієнт рентабельності капіталу.

Використання цього показника має ряд переваг:

рентабельність капіталу досить легко розрахувати для будь-якого підприємства, тому що використовується два показники — прибуток і капітал;

це синтетичний показник, який відбиває як процес формування, так і використання капіталу. При цьому використання капіталу знаходить висвітлення в збільшенні