Вессекський цикл оповідань Т. Гарді: жанрово-стильова своєрідність

в) цикл «Старовинні характери» як частина збірки «Маленькі іронії життя».

Визначною рисою «Вессекського циклу» є подвійне кодування, тобто такий формат організації єдності, коли всі твори в сукупності утворюють метатекст та при цьому існують як самостійні твори. Окрім того, цикл структурований за принципом монтажу, через який унаочнений асоціативний зв'язок між текстами.

У дисертації факторами циклоутворення вважаємо єдність тематики та проблематики, повторюваність сюжетно-композиційних блоків у різножанрових творах, спільність сюжетних конфліктів і колізій. Структурними ознаками циклу були визначені особлива часово-просторова організація, спільні мотиви та образи, наскрізний образ читача, варіативність у розвитку тем, загальна атмосфера твору тощо.

Другий розділ «Жанрово-стильові особливості вессекського циклу оповідань Т. Гарді» присвячений аналізу домінант смислотворення у збірці «Вессекські оповідання», особливостей тематичного структурування творів збірки «Група шляхетних дам» та сюжетної основи оповідань збірки «Маленькі іронії життя».

У підрозділі ІІ. 1 «Домінанти смислотворення в збірці «Вессекські оповідання» на основі аналізу категорій поетики літературного твору виявлені домінанти смислотворення – індикатори входження в інтертекст (ім’я, просторова та часова й наратологічна моделі, мотив і символ).

Оскільки однією з умов реалізації художнього світу твору є його часово-просторова локалізація, модель часу та простору була виокремлена, як домінанта смислотворення збірки «Вессекські оповідання». Основними характеристиками категорій часу та простору у «Вессекських оповіданнях» є:

• багатоваріантність просторово-часових моделей;
• квазіконкретність, логічність і систематичність часу;
• поєднання так званого «колективного» та «індивідуального» часів;
• двоплановість просторових замальовок (загальний і локальний плани зображення) ;
• «замкненість / розімкненість» як характеристики горизонтальної просторової будови.

Особливий часово-просторовий континуум утворений наявністю міфологічної та циклічної моделей часу, що схарактеризована варіативністю категорій, які входять до їх складу. Двопланова часова модель (теперішній – минулий часи), ускладнена комплексністю минулого часу («колективний» та «індивідуальний»), зреалізована як взаємодія причиново-наслідкових зв’язків. Унеможливлюючи щастя в майбутньому, помилки минулого стають обтяжливим тягарем життя героїв у часі теперішньому. Спроби повернутися в минуле (Джордж Барнет, «Друзі-городяни»), виправити помилки або збудувати своє життя, знищивши при цьому чуже (Чарльз Дартон, «Зайди на белебні»; Лодж, «Суха рука»), приречені на провал. Час майбутній набуває невизначеної, неконкретизованої форми чи відтінку трагізму. Звернення до проблеми дисгармонії, утрати людиною своєї сутності, місця у світі характерне не тільки для творчого доробку Т. Гарді, а й для епохи «межі століть», коли відбувалося руйнування традиційних цінностей західного світу.

Застосування письменником певних додаткових характеристик часу (квазіконкретності, логічності й систематичності) проявило індивідуально авторський аспект зв’язку між минулим (опис подій) та теперішнім (розповідь про події), а це дозволило Т. Гарді ізолювати створений ним світ від реального, одночасно фіксуючи наявність зв’язку між реальністю та світом художнього твору.

Історія окремих персонажів уписана в панорамне зображення життя вессекського світу поєднанням «індивідуального» та «колективного» часу, а саме введенням окремих фактів з життя героїв у контекст колективних подій патріархального, природно-ритуального характеру.

Детально укладена топографія в оповіданнях і романах Т. Гарді виступає одним з елементів творення вторинної реальності. Існує велика кількість мап, складених дослідниками творчості письменника, на яких унаочнений світ Вессексу. Аналіз художньої реальності циклу доводить, що в просторових замальовках у творах «Вессекських оповідань» поєднані два плани зображення – загальний, або панорамний (Егдонське пустище, узбережжя тощо) та локальний, або камерний (опис місць, де відбувається дія конкретних оповідань). Останній насичений великою кількістю художніх деталей. Оточення героя, особливо його будинок чи місце розташування помешкання, часто стає метонімічною чи метафоричною специфікацією його характеру.

У горизонтальній просторовій будові вессекського світу співіснують два підпростори, по-різному інтоновані. Так замкнений (топос Вессексу) маркований позитивно, а розімкнений (усе, що перебуває за межами Вессексу) – негативно. Водночас просторові категорії мають подвійну природу. Замкненість передбачає захист (герой перебуває серед своїх), проте обмежує життя персонажа рутиною (герой не може самореалізуватися, знайти свого щастя). Тому він полишає не замкнений простір, а обмежений – інший складник першого. Натомість розімкнений простір передбачає свободу (герой намагається розпочати нове життя в новому світі), але й відрив від рідного краю. Усі спроби героїв вийти за межі рідного світу чи повернутися до нього після перебування «назовні» (мотив «повернення на батьківщину») мають трагічний характер. Відрив від рідної землі приховує перспективу трагедії, виростає в тему неприкаяності, самотності людини, яка не знайшла свого місця в житті, – провідну у творчості Т. Гарді.

Стрижневою в моделюванні художнього простору досліджуваних творів виступає міфологізована модель світобудови. Її складниками стають концептуальні для літератури ХІХ – ХХ ст. символи – дім (твори Ч. Діккенса, Г. Ібсена, Дж. Ґолсуорсі, Б. Шоу та ін.), дорога, а також подорож. У збірці «Вессекські оповідання» образ дому набуває різних семантичних значень (символ патріархального Вессексу в оповіданні «Троє незнайомців», матеріального втілення ілюзорності шлюбу героїв в оповіданні «Друзі-городяни», надійності та стабільності у творі «Зайди на белебні») та доповнений іншими символічними образами, наприклад, символом дерева в оповіданні «Зайди на белебні». Мотиви подорожі та повернення на батьківщину (хронотоп дороги) – ключові у творчості Т. Гарді – реалізовані в межах концепції циклічності часу, розуміння циклічності історії та людського життя («вічне повернення» у Ніцше).

Інша домінанта смислотворення у збірці «Вессекські оповідання» – в особливій наратологічній моделі. Вона вміщує два рівні або плани тексту – рівня оповідача / розповідача та рівня персонажів. Специфічною в організації