Вессекський цикл оповідань Т. Гарді: жанрово-стильова своєрідність

У матеріалах підрозділу також зазначено, що презентація образу оповідача пов’язана з «фотографічністю» (А. Джексон) як ознакою стилю Т. Гарді – наратор презентує зображення, ніби використовуючи прийоми сінематографа (загальний план на початку та наближення й панорамне знімання потім).

Письменник уважно спостерігав за характером реалізації художньо-естетичних трансформацій, характерних для літератури того часу, і це позначилося на його власному стилі. Багатозначність художніх деталей, докладна описовість, фактографічність зумовлені особливостями наративної традиції оповідання кінця XIX – початку ХХ ст., у якій реалістичність зображення означала не правдоподібність, а радше відхід від інтерпретації відібраних фактів дійсності й виступала результатом внутрішнього авторського діалогу з літературним процесом.

У підрозділі ІІ. 2 «Особливості тематичного структурування творів збірки «Група шляхетних дам» здійснений аналіз композиції збірки, взаємодії наративних структур у творах, визначені різновиди основного тематичного блоку (домінанта кохання) та розглянуті особливості конструювання жіночих образів.

Композиційно збірка «Група шляхетних дам» складена із двох тематичних блоків, перший з яких включає чотири, а другий – шість творів. Джерельною основою всіх творів стала одна з найкращих в Англії праць із генеалогії «Історії та старожитності графства Дорсет» Дж. Гатчінса. Уміщуючи оповіді про події життя благородних представниць Вессексу в минуле (події XVII – XVIII ст.), Т. Гарді заторкує проблеми кохання, шлюбу, моралі, актуальні для його часу.

Оповідання збірки об’єднані з використанням дворівневого принципу рамкового обрамлення:

1) сюжетний рівень – опис зборів членів Антикварного клубу, які переказують історії;

2) тематичний рівень – щасливі розв’язки першого та останнього творів.

Результати аналізу характеру презентації подій (у формі розповідей членів Антикварного товариства) дозволили розмежувати два аспекти, у яких зафіксовані два ракурси зображення: «подія, про яку розповідають» та «подія самої розповіді» (М. Бахтін). Їх відносна автономність вказує на трансформацію, перерозподіл функціональних ролей оповідача та розповідачів під час створення сюжетної канви розповіді. Водночас об’єктивність розповіді оповідача поєднується з суб’єктивністю та індивідуалізацією викладу подій розповідачами. Контраст ритмів нарації наблизив письменницьку техніку Т. Гарді до літератури модернізму.

Особливості наратологічної моделі оповідань, специфіка презентації подій кожної окремої історії визначають варіативність основного тематичного блоку збірки, у межах якого виділені різновиди домінант кохання:

• кохання-страждання;
• кохання-пристрасть;
• кохання як акт саморуйнування;
• кохання-ілюзія, кохання-випробування;
• кохання як етап становлення особистості.

У кожному блоці реалізована спільна для вессекського циклу оповідань система жанрово-стильових ознак, що об’єднує низку мотивів (мотив повернення на батьківщину, мотив подорожі, мотив позбавлення краси, мотив зустрічі) та образів-символів (дорога, дім, вода, тіло), систему антропонімів, символічних чисел, літературні алюзії та ремінісценції. Оповідання збірки об’єднані спільними сюжетними елементами (наявність двох претендентів на руку героїні, таємний шлюб, романтична втеча, народження позашлюбних дітей, родинні таємниці тощо). Для творів збірки характерна однотипова фабула, що визначається своєрідністю творчої манери митця, – намаганні відтворити архітектурну точність у мистецтві слова. Т. Гарді був прихильником «фабульного традиціоналізму» (А. Бурцев), тому сюжетна будова оповідань має характер повторення «низки формул та схем» (О. Веселовський). Письменник намічає схематичні моделі життя героїв, головними елементами яких стають ситуація вибору (наявність двох чи більше претендентів на руку та серце жінки), укладання шлюбів та народження дітей. Шлюб при цьому виступає як спосіб реалізації соціальних амбіцій, ділова угода та законне підґрунтя для народження дитини, яка, у свою чергу, виконує функцію «закріплення» прізвища й прав спадку в майбутньому. Перебіг подій творів частково визначений специфікою жанрових моделей: готичне оповідання («Барбара з роду Гребів»), військова історія («Анна, леді Баксбі»), різдвяне оповідання («Благородна Лаура») тощо. У всіх творах збірки проблеми стосунків між чоловіками та жінками розв’язані в контексті станового суспільства.

Особливості проблемно-тематичного наповнення творів збірки (тема кохання, проблеми шлюбу, спадковості, складності взаємин між чоловіками та жінками, батьками та дітьми) зумовлюють сутність конфліктів – зіткнення мрій і прагнень героїв та реальної дійсності, які, у свою чергу, реалізовані у вигляді низки протиставлень, частіше – дихотомії фемінного та маскулінного. У творах Т. Гарді стосунки між чоловіком і жінкою співвіднесені з міфологічною дихотомією солярного (розумного) та вегетативного (чуттєвого) начал, що асоціюються з іменами Аполлона та Діоніса. Через це на сторінках оповідань Т. Гарді представлені образи слабких жіночних чоловіків (Феліпсон, «Перша герцогиня Вессексу»; Едмунд Віллоуз, «Барбара з роду Гребів»; Андерлінг, «Леді Айсенвей» та інші) та сильних, сміливих чоловікоподібних жінок (Керолайн, «Маркіза Стоунгендж»; Анна Баксбі «Анна, леді Баксбі» та інші). Письменник відмовився від сталої типізації образів персонажів, тому сила й слабкість, фемінність і маскулінність часто поєднані в образах героїв за допомогою іронічного та ідилічного модусів художності («Леді Моттісфонт», «Анна, леді Баксбі»). Водночас символічність імен та прізвищ героїв виступила одним із способів акцентування фемінно-маскулінних рис.

«Феміністичний реалізм» (Е. Госс) – одна зі специфічних ознак творчої манери Т. Гарді, а відтак героїнями більшості оповідань збірки