Вессекський цикл оповідань Т. Гарді: жанрово-стильова своєрідність

В оповіданнях збірки та вессекського циклу, в цілому, реалізована ідея підпорядкування життя людини Долі, Провидінню (вплив античної драматургії, концепції іманентної волі А. Шопенгауера та ідей Е. Берка). Окрім того, у творах Т. Гарді центральним виступає концепт влади. У творах письменника Доля має багато втілень – збіг обставин, соціальне протиріччя, існування упереджень, створення ілюзій, що завжди зумовлюють драматичну розв’язку творів.

Багаторівневий історико-літературний та культурний контекст, який Т. Гарді опосередковано залучив під час моделювання сюжетів творів та конструювання образів персонажів, а також різні дискурси (реалістичний, готичний, романтичний) унаочнили певні положення концепцій естетизму, натуралізму, неоромантизму і в такий спосіб забезпечили розширення рівнів сприйняття цих художніх текстів.

У підрозділі ІІ. 3 «Трагедії нездійснених мрій як сюжетна основа оповідань збірки «Маленькі іронії життя» проаналізовані особливості моделювання сюжетів творів та визначена функція коди у збірці (цикл «Старовинні характери»).

До збірки «Маленькі іронії життя», що була задумана митцем як зразок «сучасної драми», в основі якої лежав конфлікт особистості й соціуму, увійшли твори, написані в кінці 1880-х – на початку 1890-х років. У цей період Т. Гарді працював над останніми романами, що певним чином зумовило їхню проблемно-тематичну суголосність. Спільним для сюжетів усіх творів збірки є конфлікт між реальним та вигаданим існуванням героїв, поєднання трагічного та комічного начал, утручання Долі в перебіг подій творів і трагічні розв’язки. В основі сюжетів оповідань – події, що призводять до дисгармонії між уявленням героїв про щастя та реальністю, яка оточує персонажів (опозиція «реальне – уявне життя»).

У текстах творів актуалізована ідея тяжіння минулого над теперішнім і майбутнім. Спроба виправити помилки минулого (Міллборн, «Заради чистого сумління»), жити уявним життям (Елла Марчмілл, «Жінка з уявою», Едіт Гарнгем, «У західній судовій окрузі»), намагання позбавитися свого минулого (Джошуа Голборо, «Трагедія двох амбіцій») закінчується фіаско. Трагічний збіг обставин, що акцентує хибність вчинків героїв, призводить до сумного фіналу – смерті (у прямому, фізичному чи переносному, духовному сенсі).

Ситуація «підміни» реального життя вигаданим інтерпретована письменником на різних тематично означених рівнях: Елла Марчмілл («Жінка з уявою») захоплюється поетом Тревом, якого не знала особисто, але чий образ створила у своїй уяві; Софі Твікотт («Заборона сина») бере шлюб із людиною вищого соціального кола та потрапляє в пастку соціальних умовностей, вирватися з якої не може й після смерті; Джошуа Голборо («Трагедія двох амбіцій») убиває батька, щоб позбутися сорому його негідних вчинків і розпочати нове життя; Едіт Гарнгем («У західній судовій окрузі») закохується в залицяльника своєї служниці, пишучи герою листи від її імені.

Використання образів-символів (дім, дерево, дзеркало, вода), мотивів (злочину та покарання, тяжіння фатуму над долями героїв, музики), літературні алюзії та ремінісценції зумовлюють внутрішню єдність творів у межах збірок циклу.

Цикл «Старовинні характери» є частиною збірки «Маленькі іронії життя». Композиція циклу визначена принципом рамкового обрамлення (переказ історій мешканцями Лонгпаддлу містеру Лекленду) та традицією «дорожніх оповідей» (запозичення з «Кентерберійських оповідань» Дж. Чосера, «Декамерону» Дж. Боккаччо, «Гептамерону» М. Наваррської, «Трактиру в Шпессарті» В. Гауфа).

Функціональне значення сюжетної лінії рамки має характер «посередництва», адже пасажири старенького фургона повертаються з міста (уособлення великого зовнішнього світу) до рідного містечка Лонгпаддл (утілення маленького внутрішнього світу). У такий спосіб намічена опозиція «місто – село» та реалізується просторова модель «розімкнений – замкнений світ», – ключові для всієї творчості Т. Гарді. Їх функціонування відбувається через взаємодію таких структурних сюжетномоделювальних елементів, як мотив зустрічі та символ дороги.

Символіка образу дороги реалізована у творі як у прямому значенні (шлях, що поєднує місто й Лонгпаддл), так і в метафоричному (життєвий шлях Лекленда, який їде з рідних місць дитиною, а повертається дорослим чоловіком). Майстерно варіюючи складність, тематичне розмаїття, тон та темп нарації, Гарді створює панораму життя в Лонгпаддл у минулому. Різні епізоди, уміщені в рамкову оповідь, об’єднані декораціями, у яких відбувається дія (Лонгпаддл), та контекстом (згадки про минуле). Фольклорні мотиви, ономатологічний пласт, спорідненість тем різножанрових творів Т. Гарді утворюють взаємопов’язаний континуум. Цикл «Старовинні характери» побудований як низка уривків з єдиного цілого, кожен з яких має свою «уніфікувальну» ідею та організує композицію збірки «Маленькі іронії життя». Використані автором прийоми та засоби творення художньої реальності в поєднанні з проблемно-тематичним наповнення творів циклу утворили систему жанрово-стильових ознак вессекського циклу оповідань. Цикл «Старовинні характери», виконуючи функцію коди, виступив проекцією вессекського світу в мініатюрі, своєрідним підсумком вессекського циклу оповідань.

У Висновках підведені підсумки здійсненого дослідження. Аналіз термінологічних визначень жанрових форм «оповідання», «новела», «short story», «story», що функціонують у сучасному літературознавстві, свідчить про наявність розбіжностей мовних дефініцій при доволі чіткому виокремленні жанроутворювальних ознак. Мала проза Т. Гарді в англійській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. стає одним з найцікавіших явищ. Синтезована жанрова форма (оповідання, що структурно тяжіє до новели) існує в системі характерних для