Військова терапія

При опіках ІІІА ступеня, особливо на площі більше 15% поверхні тіла, потерпілі повинні бути доставлені у спеціалізовані відділення не пізніше 2-ї доби після травми. Там у ранні строки повинні бути проведені секвенціальна некректомія і закриття ран ліофілізованими ксенодермотрансплантатами. Це запобігає розвитку опікової хвороби та пов’язаних з нею ускладнень.

В амбулаторних та стаціонарних умовах на 10-15 добу при поверхневих ураженнях, коли кількість виділень з ран значно зменшується, нема ознак активної запальної реакції, можна використовувати мазеві пов’язки. При цьому перевагу слід надавати нежирним препаратам.

Опіки обличчя або промежини ІІІА ступеня та такі ж опіки інших локалізацій ведуть закритим способом. При площі термічних уражень більше 5-6% поверхні тіла доцільні в перші 10 діб після травми щоденні перев’язки.

На опікову рану накладають пов’язки з розчинами антисептиків. Мазі наносять на 4-шарову серветку, а зверху її прикривають 6-10 шарами сухої стерильної марлі й фіксують бинтами.

Перев’язки при великих опіках вимагають спеціального анестезіологічного забезпечення, при потребі – проведення множинних наркозів. Пов’язки необхідно знімати поступово – шар за шаром, щоб не травмувати епітелій.

Хворим з великими опіками 1 раз на 4-5 діб доцільно проводити загальні ванни, а постраждалим з обмеженими опіками – місцеві ванни.

Лікування постраждалих з глибокими опіками (більше 2-3% поверхні тіла), особливо з опіковою хворобою повинно бути спеціалізованим. Кінцевою метою місцевого лікування глибоких опіків є оперативне відновлення втраченого шкірного покриву. Найбільше принципам превентивної хірургії відповідають ранні хірургічні втручання в перші 10 діб після травми, при цьому одноетапно видаляються некротичні тканини на площі до 10-15% поверхні тіла. Рани, що утворились, закривають аутодермотрансплататами або тимчасово – ліофілізованими ксенодермотрансплантатами. Повторні операції проводяться через 2-3 доби.

Важливе місце в лікуванні глибоких опікових ран займає боротьба з інфекцією. Антибіотикотерапія поєднується з місцевим застосуванням на ранах протимікробних речовин. Доцільно застосовувати комбінації кількох протимікробних речовин (стрептоцид і нітазол) або антисептиків (діоксидин, мірамістин).

Після туалету опікових ран при ураженнях ІІІ та ІV ступеня в боротьбі з інфекцією слід застосовувати всі наявні фізичні методи (підсушування ран; щоденна зміна пов’язок; кероване абактеріальне середовище; оксигенотерапія ран; різні види зрошення ран, прийом ванн, перев’язки у ваннах з детергентами).

Ведення опікових ран під час перших двох стадій перебігу раневого процесу повинно бути якомога активнішим. У хворих, яким не проводяться ранні хірургічні втручання, повинні обов’язково проводитись зберігаючі безкровні чи відносно безкровні некротомії та некректомії.

При наявності протипоказань до раннього хірургічного втручання з метою прискорення підготовки ран до шкірної пластики з 7-9 доби необхідно проводити некролітичну терапію за допомогою некрохімічних засобів (30-40% саліцилова кислота, бензойна кислота) або ферментів-протеаз тваринного, рослинного та бактеріального походження (алприн, папаїн). Відторгнення струпу при цьому відбувається через 2-3 доби і в подальші 5-6 діб рана стає придатною до аутодермопластики.

Важливе значення має тимчасове закриття опікових ран (гранулюючих ран після некректоміЇ, залишкових ран після аутодермопластики, донорських ран) ліофілізованими ксенодермотрансплатами, які приживають на 2-3 тижні.

Таким чином рани стають захищеними від інфікування, хворий втрачає менше білків та солей з рановими виділеннями, зменшується інтоксикація.

Здійснення даної тактики місцевого лікування ран у поєднанні з комплексною загальною терапаєю опікової хвороби дає можливість підготувати хворого і його опікові рани до аутодермопластики на 18-22 добу після травми, забезпечити приживлення не менше як 95% пересаджених шкірних клаптів.

Термічні опіки

Термічні опіки – це ушкодження організму термічним або променевим фактором, внаслідок чого виникають місцеві й загальні зміни. В умовах сучасної війни варто чекати значних змін у структурі санітарних втрат від звичайних засобів ураження відносно до тих, що мали місце в минулому. Насамперед зросте питома вага опіків. Якщо у роки Другої світової війни частка обпечених не перевищувала 3-5%, то в сучасних операціях, у зв’язку з можливістю широкого використання в’язких запалювальних сумішей і зброї об’ємного вибуху, питома вага обпечених може зрости в кілька разів, досягнувши 8-12 і більше відсотків від загального числа санітарних втрат військ внаслідок застосування звичайних засобів ураження. При використанні ядерної зброї санітарні втрати від опіків будуть сягати 26-30%, крім цього, великий відсоток санітарних втрат будуть складати опіки в комбінації з іншими ушкодженнями (механічні травми, радіаційні, хімічні ураження тощо). Загальна частка обпечених лише з опіками та опіками у комбінації з іншими ушкодженнями при застосуванні всіх видів зброї може скласти в сучасній війні 2/3 від санітарних втрат. Розрізняють первинні опіки, що виникають від дії уражаючого термічного фактора, і вторинні, які з’являються від загорання будівель, одягу потерпілого та інших численних пожеж. При дії світлового випромінювання ядерного вибуху на відкритих частинах тіла, що повернуті в бік вибуху, виникають опіки, які називаються профільними. Тяжкість термічних опіків та їх прогноз визначають глибиною і площею ураження. Чим вища температура і триваліша дія температурного агента, тим більша глибина опіку, для визначення якої користуються чотирьохступеневою класифікацією (рис. 6) :

 

Рис. 6. Класифікація опіків за глибиною пошкодження тканин: 1 – епідерміс; 2 – дерма; 3 – підшкірний жировий шар; 4 – м'язи; 5 – кістка.

І ступінь. Гіперемія і набряк шкіри. Проявляється пекучим болем