Військова терапія

Генералізація інфекції призводить до розвитку значно більш тяжкого синдрому – опікового сепсису. В розвитку сепсису особливу роль відіграє розвиток вторинної імунологічної недостатності, в більшості випадків обумовленої зниженням інтенсивності проліферації і деструкцією клітин гранулоцитарного ряду і лімфоцитів. Деструкція лімфоцитів і явища плазмоцитозу відмічаються вже в періоді опікового шоку. Виникає також пригнічення і інших антиінфекційних механізмів, як неспецифічних факторів захисту, так і багатьох ланок імунної системи. В результаті різко підвищується чутливість потерпілих до інфекційного фактору Як і при інших видах сепсису, при опіковому сепсисі найбільш типовими збудниками зараз є патогенний стафілокок, грамнегативна паличковидна флора, насамперед всього, сіньогнійна паличка, змішана (стафілокок і синьогнійна паличка) мікрофлора, рідше – грибкова. Для сепсису, який викликаний плазмокоагулюючим полірезистентним стафілококом, характерні виражені нагнійні процеси в ранах, гнійні мікротромбофлебити, інфільтрати в підшкірній клітковині, множинні гнійні васкуліти та метастатичні абсцеси у внутрішніх органах. Саме при цьому виді сепсису частіше зустрічаються септичний ендокардит, артрит, виразкові ураження шлунку та кишківника.

Тривала гнійно-резорбтивна лихоманка сприяє розвитку опікового виснаження (опікова кахексія) і продовжується на фоні останнього. Для цього періоду захворювання характерні глибокі дистрофічні зміни всіх тканин і внутрішніх органів. Зміни серцево-судинної системи проявляються, насамперед, дистрофією міокарду. Не частим, але тяжким ускладненням опікового сепсису є розвиток септичного ендокардиту.

До найбільш частих захворювань органів дихання в 3-ому періоді опікової хвороби відносяться гіпостатичні і токсикосептичні пневмонії. Вони часто ускладнюються абсцедуванням, піопневмотораксом, емпіємою плеври.

Пневмонії можуть стати безпосередньою причиною летального кінця.

Зміни печінки характеризуються вираженими дистрофічними процесами. З захворювань печінки в цьому періоді характерний розвиток сироваткового гепатиту.

Можливі зміни шлунково-кишкового тракту. Часто зустрічається парез шлунково-кишкового тракту. Спостерігаються ерозивні гастрити, гангренозні або виразкові холецистити, хронічні коліти. Нерідкі гострі виразкові ураження шлунково-кишкового тракту. Виражений кишковий дисбактеріоз, зумовлений тривалим застосуванням антибіотиків широкого спектру дії, на фоні уражень слизової оболонки, може призвести до розвитку тяжкого мікозного сепсису.

Із захворювань нирок найбільш часто зустрічаються гострий дифузний гломерулонефрит, гнійний (апостематозний) нефрит.

При тривалому перебігу опікової септикотоксемії може розвинутися амілоїдоз внутрішніх органів з ураженням нирок, печінки, шлунково-кишкового тракту.

Характерною патологією в системі крові є опікова анемія. Вона в 3 періоді захворювання найбільш виражена і тяжко піддається корекції.

Смерть в 3-ому періоді опікової хвороби, може наступити від сепсису, тяжких пневмоній, амілоїдозу, тяжкої дистрофії внутрішніх органів.

Тривалість цього періоду від 1-1, 5 місяців до року і більше. Збереження великих гранулюючих ран робить виснаження незворотним і веде до неминучої смерті.

Період реконвалесценції. Загоєння опікових ран, з часом якого починається період реконвалесценції, ще не свідчить повне одужання потерпілого. Інерція патологічного процесу обумовлює все ще численні порушення з боку внутрішніх органів і систем, опорно-рухового апарату.

Певної еволюції зазнає і знову створений шкірний покрив, перед тим, як він набуває властивостей нормальної шкіри. Створюється парадоксальна ситуація – рани, що була першою причиною опікової хвороби, нема, а хвороба ще триває. Необхідний тривалий час (від 1-1, 5 місяців до року і більше) для поступового відновлення порушених під час опікової хвороби всіх функцій організму.

В цьому періоді захворювання загальний стан хворих починає помітно покращуватися. Температура тіла знижується і поступово нормалізується.

Покращується психоемоційний статус хворих. Підвищується настрій, хворі охоче вступають в контакт, стають більш активними. Однак на протязі всього періоду одужання в 2/3 хворих відмічаються астено-невротичні прояви у вигляді поганого сну, підвищеної роздратованості і швидкої фізичної стомлюваності.

Із захворювань внутрішніх органів в періоді реконвалесценції можуть бути пневмонії, гострий паренхіматозний гепатит, геморагічний васкуліт, дифузний гломерулонефрит, нирково-кам’яна хвороба, пієлонефрит, амілоїдоз внутрішніх органів. Серед цих ускладнень зустрічаються як залишки патології періодів опікової хвороби, так і нові ускладнення, переважно інфекційно-алергичного характеру, умовою для виникнення яких є зниження захисних сил організму внаслідок перенесеного виснажливого захворювання.

Загальні принципи лікування опікової хвороби. Лікування повинно бути комплексним і патогенетичним. Одужання може наступити тільки після спонтанної епітелізації або успішної аутодермопластики опікових ран. В теперішній час найкращим визнається комбінований метод відкритого лікування опікової рани, що поєднує лікування в загальних і локальних абактеріальних ізоляторах і ранню некротомію в перші 4-5 діб після травми з послідуючою аутодермопластикою.

Загальне лікування опікової хвороби багатокомпонентне і має за мету максимально можливу компенсацію порушених або втрачених функцій, забезпечення найбільш сприятливого фону в перед- і післяопераційному періодах, попередження і лікування виникаючих ускладнень. Загальне лікування складається з визначених комплексів, основними з яких є: протишокова терапія, трансфузійна терапія в періодах гострої опікової токсемії і септикотоксемії, боротьба з інфекційними ускладненнями, лікування захворювань внутрішніх органів, лікувальне харчування та гормональна терапія. Велике значення мають також фізіотерапія та лікувальна фізкультура. Склад загальної терапії залежить від періоду опікової хвороби. Сучасні принципи лікування опікових ран. При поверхневих опіках застосовуються консервативне лікування, при глибоких, як правило, оперативне відновлення шкірного покриву.

При місцевій дії на опікову рану слід диференціювати поняття “первинний туалет опікової рани” та “хірургічна обробка опіку”. Первинний туалет опікової