Військова терапія

Однак безсумнівно, що основною причиною розвитку багатьох захворювань внутрішніх органів у поранених є сама травма, її характер, локалізація і тяжкість. Вона здійснює винятково великий і різноманітнй вплив на організм в цілому, на стан центральної нервової системи, діенцефально-гіпофізарно-надниркову, симпато-адреналову та інші регулюючі системи організму.

Профілактика і лікування захворювань внутрішніх органів. Профілактика і лікування захворювань внутрішніх органів, що виникають у поранених, повинні, починатися в можливо ранні після травми терміни. Своєчасне винесення з поля бою, особливо в холодну пору року, раннє надання хірургічної допомоги є найважливішими профілактичними заходами.

Боротьба з охолодженням під час евакуації, створення максимально сприятливих умов як при транспортуванні, так і в період перебування в стаціонарі, регулярне і повноцінне, з достатньою кількістю вітамінів харчування, боротьба з рановою інфекцією, попередження циркуляторних розладів, правильно дозована дихальна гімнастика – все це відіграє велику роль у попередженні захворювань легенів. Опалювання, гаряче питво на етапах медичної евакуації, серцево-судинні, відхаркувальні засоби отримали широке застосування як профілактичні заходи.

З метою профілактики захворювань, в генезі яких переважають порушення нейрогуморальних механізмів, а саме при пораненнях черепа і грудної клітини, широко використовується вагосимпатическая блокада. При черепно-лицевих пораненнях, крім переривання рефлекторної дуги, проводяться заходи, що мають на меті запобігання аспірації; пораненому надається певне положення: вниз обличчям – в перші дні і напівсидяче – в подальшому; проводиться ретельна первинна хірургічна обробка, можливе повне видалення сторонніх тіл (обривки тканин і т. д.) і ін. При проникаючих пораненнях, що часто ускладнюються пневмонією, з профілактичною метою призначаються сульфаніламіди й антибіотики.

Лікування захворювань легень починається з того етапу медичної евакуації, на якому вперше виявляються. Лікування складається із загальних заходів, спрямованих на підвищення імунобіологічних властивостей організму, його опірності, місцевого лікування рани і низки заходів, спрямованих на ліквідацію того чи іншого патологічного процесу в легенях. Загальний вплив на організм пораненого передбачає організацію відповідного догляду, режиму (ліжковий, обмежено постільний та ін.), лікувальне харчування (висококалорійна, багата білками і вітамінами їжа), вітамінотерапію, вплив на нервову систему (призначення бромідів, валеріани, снодійних та ін.), повторні переливання крові або кровозамінників (при анемії), вливання глюкози та ін.

Для лікування пневмоній призначаються сульфаніламіди илн антибіотики. При поганому відділенні мокротиння, порушеннях бронхіальної прохідності призначаються відхаркувальні, інгаляції аерозолю протеолітичних ферментів (трипсин, хемотрипсин і ін.) і бронходилятатори (ефедрин та ін.). При порушенні функції серцево-судинної системи призначаються строфантин з глюкозою, камфора, кофеїн, при явищах гіпоксемії – інгаляції кисню.

У найбільш тяжкохворих антибіотики у великих дозах доцільно вводити через катетер у підключичну вену і ендотрахеально (спеціалізована допомога). З перших днів застосовують методи лікувальної фізкультури (дихальна гімнастика і ін.).

При лікуванні гнійних процесів з успіхом застосовуються антибіотики всередину, внутрішньом'язово, ендобронхіально, внутріплеврально, а при необхідності і внутріартериально.

При наявності крововиливів в легеню, кровотечах при виразковій хворобі та інших проявах кровоточивості вводять ізотонічний розчин хлориду натрію (по 10-15 мл) внутрішньовенно, плазму, розчин желатину, хлорид кальцію; можуть використовуватись інгібітори фібринолізу (амінокапронова кислота та ін.).

Терапія інших захворювань внутрішніх органів у поранених також проводиться на основі прийнятої системи їх лікування загальновідомими методами.

Опікова хвороба. При площі ураження глибокими опіками 10% та більше і поверхневими, що перевищують 25-30%, в потерпілих закономірно спостерігаються серйозні загальні розлади у вигляді опікової хвороби.

Опікова хвороба – патологічний процес, обумовлений поширеними і глибокими опіками шкіри, що проявляється порушенням функцій всіх внутрішніх органів і фізіологічних систем та характеризується певною періодичністю клінічного перебігу.

Різко зростає імовірність опікової хвороби при термічній травмі воєнного часу, що пов’язано з дією на організм комплексу несприятливих факторів, які завжди супроводжують бойові дії. При цьому перебіг опікової хвороби, як правило, стає більш несприятливим.

Перебіг опікової хвороби поділяють на декілька періодів. За класифікацією Б. М. Постникова розрізняють чотири періоди в клінічному перебігу опікової хвороби:

1 період – опіковий шок з еректильною і торпідною фазами, який триває 24-72 години;

ІІ період – гостра опікова токсемія, яка триває 15 діб;

ІІІ період – септикотоксемія, тривалість якої в середньому складає 2-3 місяці, визначається часом існування опікових ран;

ІV період – реконвалесценція, тривалістю 1-2 місяці.

Періоди захворювання характеризуються загальними синдромами і властивою їм сукупністю органопатологічних змін і вісцеральних ускладнень.

Опіковий шок (ОШ). ОШ – це первинна реакція організму на опікову травму. На відміну від ТШ, при опіковому шоці еректильна фаза завжди виражена і більш тривала. За тяжкістю клінічного перебігу ОШ поділяється на не тяжкий, тяжкий і вкрай тяжкий. При оцінці тяжкості шоку орієнтуються на площу глибокого опіку: від 10 до 20% поверхні тіла – не тяжкий, від 20 до 40% – тяжкий, більш 40% – вкрай тяжкий. При цьому слід пам’ятати, що заключна оцінка тяжкості ОШ повинна проводитись за клінічними критеріями тяжкості (ГНН, тахікардія та ін.).

Для еректильної фази шоку характерні загальне збудження, ейфорія, підвищений АТ, зростання частоти дихання та ЧСС,