Військова терапія

– відсутня больова реакція при потраплянні іприту в рану;

– спостерігається незначне посилення кровоточивості тканин;

– на поверхні рани можна виявити темно-бурі маслянисті плями іприту, внаслідок чого тканини рани забарвлюються в буро-коричневий колір; – через 3-4 години після дії ОР з’являються набряк країв рани і гіперемія оточуючих шкірних покривів;

– до кінця першої доби на шкірі навколо рани виникають невеликі пухирі (бульозний дерматит), які потім зливаються один з одним;

– з 2-3-го дня після зараження з’являються вогнища некрозу в рані; – хімічна проба на наявність іприту в рановому вмісті може бути позитивною протягом 48 годин;

– при потраплянні в рану значної кількості іприту чітко проявляється його резорбтивна дія: загальне пригнічення, апатія, падіння артеріального тиску, запаморочення, головний біль, блювання, підвищення температури тіла до 38° С, геморагічний ентероколіт, нерідко судоми, коматозний стан;

– загоювання ран, забруднених іпритом, відбувається дуже повільно, на місці ран утворюються великі, спаяні з прилеглими тканинами пігментовані рубці. Часто на рубцях з’являються виразки, які довго не заживають.

Особливості надання першої лікарської медичної допомоги

При зараженні ОР ран (опіків) у перев’язочній МПП проводять комплекс заходів, передбачений при отруєннях, а також дегазацію ОР у рані.

Для цього виконують:

– при ураженні ФОР – обробку поверхні сумішшю, яка складається з 8% розчину натрію гідрокарбонату і 5% розчину перекису водню, взятих в однаковій пропорції; її готують безпосередньо перед використанням;

– при ураженні іпритом шкірні покриви навколо ран, опікові поверхні протирають 10% спиртовим розчином хлораміну, а саму рану орошують 5% водним розчином хлораміну;

– при ураженні люїзитом рани й опіки змащують 5% йодним розчином, розчином Люголя або 5% розчином перекису водню.

При масовому прийманні поранених у МПП обробка заражених ран і опіків проводиться тільки за життєвими (невідкладними) показаннями.

Особливості надання кваліфікованої медичної допомоги

Ранню хірургічну обробку ран, виконану в розширеному обсязі, вважають дуже ефективним методом хірургічного лікування при зараженні фосфорорганічними і шкірно-резорбтивними отруйними речовинами. Перед первинною хірургічною обробкою проводять попередню обробку в спеціально розгорнутій палатці. Працюючи в засобах індивідуального захисту, фельдшер замінює заражені пов’язки чистими і здійснює хімічну дегазацію поверхні рани або опіку.

Знешкодження ОР з інструментів проводять шляхом ретельного промивання в органічному розчиннику (бензині), а потім – кип’ятінням протягом 20-30 хвилин у 2% розчині вуглекислої соди.

Заражені хірургічні рукавиці миють теплою водою з милом, занурюють на 20-30 хвилин у 5-10% спиртовий розчин хлораміну, кип’ятять у воді протягом 20-30 хвилин.

Заражений перев’язувальний матеріал (пов’язки, марлю, вату) під час операції викидають у банки з дегазуючими речовинами, які щільно закривають, а потім знищують.

Отже, при лікуванні поранених із комбінованими ураженнями необхідно дотримуватись правил токсикологічної асептики. Операційне поле промивають 2% розчином хлораміну, а потім протирають йодом. Далі необхідно діяти за вищевказаними правилами.

При великому потоці потерпілих із комбінованими хімічними ураженнями для них розгортають операційну і перев’язочну.

При прийнятті невеликого числа уражених в операційній і перев’язочній можна обмежуватись виділенням окремих, спеціально обладнаних столів та інструментарію. Для обслуговування поранених із зараженими ранами виділяють окремий персонал, інструментарій, засоби дегазації, хірургічні рукавиці, перев’язувальний матеріал і медикаменти.

Ураження бойовими отруйними речовинами

Уперше отруйні речовини (ОР) як хімічна зброя були застосовані в період Першої світової війни, що призвело до масової загибелі особового складу військ, на які здійснили хімічний напад. Висока уражаюча ефективність хімічної зброї була підтверджена тим, що, крім масової загибелі й виникнення тяжких уражень у момент дії ОР, у подальшому люди, які вижили, часто ставали інвалідами і вимагали постійного медичного нагляду та тривалого лікування. До хімічної зброї належать ОР, які мають високу токсичність і можуть об’єднуватися в такі основні групи:

– ОР смертельної дії (фосфорорганічні ОР, іприт) ;

– ОР, які тимчасово виводять із строю (психохімічні) ;

– ОР, які короткочасно виводять із строю (подразливі й сльозоточиві).

Висока ефективність ОР особливо чітко виявляється в умовах раптового нападу і недостатньої підготовки військ та населення до протихімічного захисту. Не виникає ніяких сумнівів, що ефективність хімічної зброї різко знижується у випадку своєчасного і правильного використання засобів профілактики і лікування уражень ОР.

До хімічної зброї належать ОР, засоби їх доставки і застосування. Враховуючи, що її основою є ОР, необхідно насамперед зупинитися на їх загальній характеристиці, особливо сучасних, прийнятих на озброєння арміями іноземних держав.

До ОР входять хімічні сполуки, які внаслідок високої токсичності (отруйності) і властивих їм фізико-хімічних властивостей можна застосувати для спорядження засобів доставки з метою ураження живої сили супротивника, тварин, рослин, зараження території та об’єктів, які на ній перебувають. Для ОР характерні:

– об’ємність уражаючої дії, тобто здатність після вибуху боєприпасу заражувати не тільки територію, а й повітряний простір у районі вибуху;

– проникаюча дія, яка полягає в здатності газів, парів і аерозолів проникати з потоком повітря в негерметичні споруди, будинки й укриття;

– тривалість збереження уражаючої дії на зараженій території (це стосується насамперед ОР типу Ві-ікс та іприту) ;