Військова терапія

– залежність розвитку картини отруєнь від шляху потрапляння ОР в організм (швидкий розвиток або наявність тривалого прихованого періоду) ;

– здатність ряду ОР проникати в організм як через дихальні шляхи, так і через непошкоджені шкірні покриви;

– необхідність використання спеціальних засобів захисту;

– здатність викликати порушення функції центральної нервової системи вже на початковій стадії отруєння;

– сильний негативний морально-психологічний вплив при масових ураженнях. Класифікація ОР за характером токсичного ефекту має в основі найбільш виражені порушення функції тієї чи іншої фізіологічної системи. ОР поділяють на такі групи:

– нервово-паралітичної дії: зарин, зоман, Ві-ікс, бінарні суміші;

– шкірнонаривної дії: іприт, люїзит;

– загальноотруйної дії: синильна кислота, хлороціан;

– задушливої дії: фосген, дифосген;

– психохімічної дії: Бі-зет;

– сльозоточивої й подразливої дії:

а) лакриматори (сльозоточиві) : хлорацетофенон, бромбензилціанід;

б) подразливі або пчихальні: викликають сильну подразливу дію слизових оболонок дихальних шляхів (адамсит, дифенілхлорарсин).

Речовина Сі-ес має як сльозоточиву, так і подразливу дію.

Розрізняють нестійкі й стійкі ОР.

Нестійкі ОР (НОР) – речовини, термін дії яких становить від декількох хвилин до 1-2 годин. Їх використовують для зараження приземних шарів атмосфери в пароподібному, аерозольному (у вигляді найдрібніших частинок суспензії) стані. Такі ОР, як синильна кислота і фосген, які внаслідок високої леткості заражають приземний шар атмосфери, утворюють первинну заражену хмару, яка пересувається в напрямку руху повітря. Психохімічні й подразливі ОР також належать до категорії нестійких, якщо їх застосовують із метою зараження приземного шару повітря. При осіданні на місцевість ці ОР здатні зберігати вражаючу дію протягом тривалого часу (декілька тижнів). Стійкі отруйні речовини (СОР) використовують в аерозольному, крапельно-рідинному стані, а також у вигляді спеціальних згущених рецептур. Основним способом застосування вважають аерозольний. СОР стійкі до дії вологи і здатні протягом тривалого часу зберігати уражаючі властивості при зараженні як місцевості, так і водоймищ. Тривалість уражаючої дії залежить від виду ОР, пори року, температури повітря, характеру місцевості й може коливатися від кількох годин до багатьох тижнів або навіть місяців. Найбільш типовими представниками СОР є Ві-ікс та іприт.

Під токсичністю розуміють здатність ОР у мінімальних кількостях (дозах) спричиняти певні патологічні зміни в життєдіяльності людського організму – від тимчасових розладів діяльності до летального кінця. Найбільшу токсичність серед відомих у наш час мають ОР типу Ві-ікс. При дії через шкірні покриви вони у 500-1000 разів сильніші за іприт, а при дії через дихальні шляхи – в багато разів сильніші за синильну кислоту. Потрапляння на шкіру 3-6 мг ОР типу Ві-ікс (кількість, яку дуже важко виявити) здатне викликати смерть ураженого. Доставку ОР до цілі можна здійснити за допомогою ракет, генераторів аерозолю, авіаційних хімічних бомб, снарядів, мін, гранат, а також виливних авіаційних пристроїв (ВАП). Крім того, при виконанні тактичних завдань використовують інші генератори аерозолю.

Коротка характеристика осередку хімічного зараження

Осередок хімічного зараження (ОХЗ) – територія зі всіма будівлями, які на ній є, населенням і військами, які потрапили в зону застосування хімічної зброї. Розміри ОХЗ залежать від способу використання ОР (його агрегатного стану, фізико-хімічних властивостей), рельєфу місцевості, метеорологічних умов тощо. Осередок хімічного зараження, що виникає при застосуванні нестійких отруйних речовин, утворюється в результаті використання ОР у пароподібному (газоподібному) або тонко-дисперсному стані, що зумовлює появу первинної зараженої хмари. Такі осередки з’являються при застосуванні супротивником зарину, синильної кислоти, фосгену, психохімічних і подразнювальних ОР. При сприятливих метеорологічних умовах, наприклад інверсії, коли нижчі шари повітря холодніші за верхні, що перешкоджає швидкому змішуванню різних шарів повітря, а також при слабкому вітрі, первинна хмара зараженого повітря може пересуватись на відстань до 15-20 км, зберігаючи загрозу ураження людей, тварин, птахів тощо.

Осередок хімічного зараження, що виникає при застосуванні стійких отруйних речовин, утворюється в результаті використання супротивником ОР у крапельно-рідинному або в’язкому стані. Крім того, поява осередку можлива при використанні велико-дисперсного аерозолю і випаданні ОР із хмари у вигляді крапель. Такі осередки виникають при застосуванні супротивником ОР із групи ФОР (Ві-ікс), іприту.

Особливості хімічної зброї як зброї масового ураження

Хімічна зброя як зброя масового ураження має ряд особливостей, характерних і для інших видів цього типу зброї (ядерна, бактеріологічна). Хімічній зброї властиві масовість ураження, раптовість нанесення удару, значна площа осередку ураження, легкість проникнення в негерметичні укриття, необхідність одночасного надання медичної допомоги великій кількості уражених тощо. Разом із тим, хімічна зброя має ряд особливостей, які виділяють її серед інших видів зброї масового ураження і потребують проведення певних організаційних заходів: – основою хімічної зброї є ОР, які викликають притаманні тільки їм ураження; – різноманітність хімічних речовин, які можна віднести до речовин смертельної дії чи речовин, що тимчасово виводять із строю людину; – диференційований комплекс профілактичних та лікувальних заходів, ефективний проти того чи іншого виду ОР;

– вимушене відкладання надання першої лікарської допомоги у зв’язку з неможливістю розгортання ЕМЕ на території осередку хімічного зараження; – значна відмінність у клінічному перебігу інтоксикації залежно від шляху проникнення ОР в організм людини (довготривалий прихований період при ураженні