Військова терапія

Перша лікарська допомога полягає у проведенні подальшого антидотного лікування: послідовно вводять метиленову синьку 1% у 25% розчині глюкози (хромосмон) внутрішньовенно, натрію тіосульфат- 50 мл 30% розчин внутрішньовенно, глюкозу – до 50 мл 40% розчин внутрішньовенно, за показами – дихальні аналептики і серцево-судинні засоби, а також проводиться киснева терапія або штучна вентиляція легень за допомогою кисневодихальних апаратів при зупинці дихання. Евакуація на інші ЕМЕ можлива лише після зняття судом і відновлення нормального дихання. Під час транспортування треба передбачити надання допомоги у випадку рецидивів інтоксикації. Кваліфікована медична допомога

Невідкладні заходи:

– повторне введення антидотів (хромосмон, натрію тіосульфат) ;

– при зупинці дихання – переведення на штучну вентиляцію легень за допомогою автоматичних кисневодихальних апаратів;

– застосування дихальних аналептиків і серцево-судинних засобів.

Заходи, які можуть бути відкладені:

– профілактика інфекційних ускладнень (антибіотики) ;

– призначення десенсибілізуючих і загальнозміцнюючих засобів.

Нетранспортабельними на етапі кваліфікованої медичної допомоги є уражені, які перебувають у коматозному стані, при наявності судомного синдрому. Їх залишають на цьому етапі до повного вилікування.

Спеціалізована медична допомога проводиться у терапевтичних та неврологічних шпиталях до повного усунення ускладнень і наслідків гострих отруєнь.

Отруйні речовини шкірнонаривної дії

Серед ОР шкірнонаривної дії найбільш імовірним є застосування іприту, який зберігається в арсеналах армій більшості іноземних держав. Подібний до дії іприту люїзит не належить до табельних отруйних речовин.

Високий уражаючий ефект іприту, як і ФОР, пов’язаний з тим, що він спричиняє тяжкі отруєння при дії як через органи дихання, так і через шкірні покриви. Віднесення іприту до ОР шкірнонаривної дії підкреслює його здатність уражати шкірні покриви. Але, крім місцевого ураження шкіри, він має здатність після всмоктування у кров чинити загальнотоксичну дію і часто призводить до смертельного отруєння. Тому іприт називають також отруйною речовиною шкірно-резорбтивної дії. Він може бути використаний у крапельно-рідинному стані та у формі велико- і дрібнодисперсного аерозолю. Легко проникає в організм людини через непо-шкоджену шкіру і слизові оболонки, шлунково-кишковий тракт, органи дихання. Проте, токсичність іприту значно нижча, ніж групи ФОР.

Механізм токсичної дії іприту ще вивчений недосконало. Встановлено, що шкірні виразково-некротичні зміни є результатом взаємодії іприту з клітинними білками. Після всмоктування у кров’яне русло він проникає в клітинні структури і вступає у взаємодію з ДНК клітинного ядра і РНК цитоплазми, пошкоджуючи різні органи і тканини. Зміни, які виникають у структурі ДНК, призводять до гальмування процесів клітинного поділу (цитостатична дія іприту). Одночасно він пригнічує біохімічні процеси, пов’язані з синтезом білка, що в кінцевому результаті призводить до загибелі клітини.

Складність і недостатнє вивчення механізму дії іприту є однією із основних причин відсутності в арсеналі терапевтичних засобів спеціального антидоту для лікування уражених шкірнонаривними ОР.

Загальні уявлення про патогенез

Незважаючи на різноманітність клінічних форм ураження іпритом, можна виділити характерні особливості розвитку і перебігу отруєння цією речовиною. Іприту не властива місцева подразлива дія, що часто є причиною несвоєчасного використання засобів захисту, а отже, і виникнення тяжких уражень. Вважається, що іприт має місцеву знеболювальну дію, яка приховує початкові розлади життєдіяльності тканин.

Для уражених іпритом характерна наявність прихованого періоду, тривалість якого може коливатись протягом 2-4 годин при дії на очі та органи дихання і до 13-15 годин – на шкіру. Він належить до отрут з вираженими кумулятивними властивостями, тобто має здатність накопичуватися в організмі при повторному потраплянні навіть відносно невеликих доз. Треба враховувати таку його особливість, що в осіб, які мали контакт з іпритом, виникає сенсибілізація до нього, і повторне ураження в мінімальній дозі може призвести до бурхливого розвитку тяжкого отруєння. Стан сенсибілізації часто зберігається протягом багатьох років, проявляючись у вигляді набряку шкірних покривів.

Характерним для місцевих уражень іпритом є повільне загоювання виразкових дефектів як одного із проявів загального зниження захисних реакцій організму. Цим же пояснюється зниження опірності до різних інфекційних впливів.

Клінічна картина уражень іпритом

У патологічний процес, який виникає при ураженні іпритом, втягується багато органів і систем, незалежно від шляху проникнення ОР в організм людини. Проте, існує різниця в динаміці розвитку ураження при дії пароподібної, крапельно-рідинної ОР та у вигляді аерозолю. В останньому випадку ураження відбувається як через органи дихання, так і через шкірні покриви. Ураження пароподібним іпритом. Відрізняється насамперед тим, що в клінічній картині на перше місце виступають симптоми ураження очей і органів дихання. Прояви його дії на шкірні покриви незначні. На початку дії пароподібного іприту потерпілий не відчуває ніяких змін у стані здоров’я. Властивий технічному іприту запах гірчиці або часнику швидко зникає, а перегнаний іприт взагалі не має специфічного запаху. Але через 2-3 години виникають відчуття піску в очах, світлобоязнь, сльозотеча, кон’юнктива червоніє і дещо набрякає. Пізніше з’являються симптоми ураження дихальних шляхів, що супроводжуються відчуттям сухості й подразнення в горлі, спостерігають гіперемію і набряк слизових оболонок, нежить, іноді – афонію. Значно пізніше з’являється гіперемія шкірних покривів, спочатку на ділянках шкіри з підвищеною пітливістю або в місцях її постійного контакту з одягом (калитка, внутрішня