Якіснa оцінка грунтів господарства ТОВ «Носівка Агро» Чернігівської області Носівського району

 

 

 

 

Основним призначенням сільськогосподарських земель є вирощування на них врожаю культур, який реалізується землевласником з метою одержання прибутку. Величина врожаю за однакових кліматичних і економічних умов та нормативних затрат буде залежати від родючості ґрунтів, які входять до складу землеволодіння. [http://ua.textreferat.com/referat-3450-1.html]

Родючість ґрунту — це його здатність відповідати потребам рослин і забезпечити їх водою, елементами живлення, а їхні кореневі системи -сприятливими екологічними умовами. Родючість ґрунту залежить від багатьох його властивостей, але в основному визначається кінцевою кількістю основних показників, серед яких найпершим є вміст і запаси гумусу. [http://ua.textreferat.com/referat-3450-1.html]

Отже, найголовнішою умовою економічно обґрунтованої ціни на землю є точне визначення її якості, тобто родючості ґрунту чи кількох ґрунтів, що входять у землеволодіння. Кількісна оцінка якості ґрунтів визначається їх бонітуванням. [http://ua.textreferat.com/referat-3450-1.html]

Бонітування грунтів – узагальнена оцінка їхньої продуктивної здатності, здійснювати, як правило, за їхніми властивостями, що корелюють із врожаєм. Витоки бонітування грунтів, ідуть у глиб століть. Хлібороба почала цікавити порівняльна цінність земель, як тільки він став їх обробляти й вирощувати сільськогосподарські культури. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-5]

Докучаєв В.В. (1950) – автор першої наукової методики бонітування – оцінював грунти Нижегородської й Полтавської губернії за 27 параметрами, використовуючи для цього хімічний і гранулометричний склад, вологоємність, капілярність, випаровуваність, теплопровідність. Для кожного дослідженого грунту будувалися діагарми глибини гумусованого профілю і вмісту гумусу, суми поживних речовин, фізичних властивостей. Потім виводили середні показники, визначали кращий грунт (100 балів) і стосовно порівнювали із середньою врожайністю культур за кілька років. Звичайно, і у цій , здавалося б, бездоганній методиці були уразливі місця (нестача даних, використання опитувальних і неаналітичних методів їхнього одержання, спрощені методи обробки, відсутність у ряді випадків зв’язку бонітетів із урожайністю культур). М.М. Сибірцев (1951) поліпши методику, а головне, зумів переконливо довести її переваги. І навіть тепер методика В.В. Докучаєва – М.М. Сибірцева здається більш прогресивною, ніж більшість використаних пізніше.[ В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-5]

Найбільш популярною на пострадянському просторі стала методика С.С. Соболєва – Московського інституту грунтознавства. Вона широко апробована у 60-70 – ті роки минулого сторіччя у багатьох регіонах. Об’єктом у ній була найменша грунтова таксономічна одиниця – різновид. Бонітувальні шкали побудовано на властивостях грунтів (їхній перелік залежно від регіонів і результатів кореляційного аналізу змінювався) і урожайностях основних культур. Потім обидві шкали порівнювали. За 100 балів брали грунт із найкращими урожаями і властивостями. Дуже широко використовували виправлення на властивості, які не було враховано в основних шкалах. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-5-6]

Такі підходи використовували в методиці бонітування грунтів Молдови. Як основні властивості використано глибину гумусових горизонтів, уміст гумусу, азоту, грансклад, суму поглинених основ, рН. Виправлення застосовували до еродованості, оглеєння й солонцюватості. Бонітування, крім того, проводили за шкалами урожаїв озимої пшениці, кукурудзи, соняшника й цукрових буряків. Результати поширювали на сільськогосподарські підприємства з урахуванням структури посівних площ. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-6]

Ф.Я. Гаврилюк (1970) бонітувальні шкали для грунтів Північного Кавказу склав за двома показниками – глибиною гумусових горизонтів і загальними запасами гумусу. Виправлення використано лише до гранскладу й змитості.Далі залежно від структури грунтового покриву отримано бали бонітету природних і адміністративних одиниць. Бали бонітету за властивостями грунтів порівнювали з даними врожайності провідних культур, виходячи з майже функціональних залежностей між ними. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-6]

В Узбекистані методика пристосована до провідної культури бавовнику й ураховувала, насамперед, зональні умови (супінь їхньої придатності до вирощування цієї культури), рівень окультуреності грунтів (а саме давнину зрошення),а також меліоративні показники(дренованість, засоленість та інші). Бонітувальні шкали складали окремодля зон і рівнів окультуреності грунтів. Поправні коефіцієнти вводили до гранскладу і деяких інших показників. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-6]

У Киргизстані діє методика, у якій бонітувальні шкали порівнюють не з урожайністю, як це було у попередніх методиках, а й кліматичними показниками. Середній бонітувальний бал за кліматичними показниками обраховують на підставі кількості опадів за рік, суми температури вище 10 *С і тривалості безморозного періоду. Дані врожайності у бонітуванні не враховують.[ В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-6-7]

Дещо іншим шляхом здійснювали бонітування в Латвії і Литві. Грунти оцінювали разом з умовами їхнього залягання. Території залежно від технологічних умов (рельєф, завалуненість, зволоженість, грунтові породи, їх грансклад), а також грунтових умов (глибина гумусового шару, вміст гумусу й рН) розподіляли на класи (5-10) – від найкращого до непридатного до використання. Виправлення використовували обмежено (тільки на рельєф і кам’янистість). [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-7]

Фактично аналогічно оцінюють грунти в Естонії, Північному Заході Росії, де поряд із грунтовими показниками використовують рельєф, строкатість полів, умови дренованості й навіть ступінь придатності території до меліоративних робіт. У зв’язку з останнім згадаємо вираження відомого вченого-грунтознавця М.Л. Благовидова (за А.І. Сірим, 1988) про те, що грунт неможливо відокремити від характеристик території , полів, меліоративних умов. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-7]

У Білорусі в основу бонітування покладено гранулометричний склад, який в останні роки доповнили широким переліком інших