Загальна теорія держави і права

(захист батьківщини, виконай- – бажана (участь у виборах, ня трудових обов'язків, додер- оскарження неправомірних дій жання правил дорожнього руху посадових осіб, вступ до шлюбу); та ін.)                                        – небажана (розлучення,

страйк та ін.).

– Закріплюється в імператив- – Закріплюється, як правило, у них нормах як обоє 'язки та за- диспозитивних нормах як права безпечується, крім як в інші спо- суб'єкта, а не як його обов'яз-соби, державним примусом.         ки, реалізується відповідно до

його волі (інтересу) і забезпечу-___________________________ється держа-вою._____________

 

>>>419>>>

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражається в:

– дії;

- бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб'єктивної сторони розрізняють такі види правомірної (законослухня-ної) поведінки:

•      активну;

•      звичайну (звичну);

•      пасивну (конформістську – її різновид);

•      маргінальну.

Активна правомірна поведінка – це вид правомірної поведінки, який полягає в цілеспря-мованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'яз-ків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енер-гії, а іноді й матеріальних коштів.

Звичайна (звична) правомірна поведінка – це вид законослухняної поведінки, що являє собою повсякденну службову, побутову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпо-рядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необ-хідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка – це вид правомірної поведінки, який виявляється в бездія-льності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо. Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роб-лять інші») – до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка – це вид поведінки, який характеризується «проміжним» (прикор-донним) між правомірним і протиправним станом особи. Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер).

 

>>>420>>>

§ 4. Поняття і ознаки правопорушення

Правопорушення --це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відпо-відальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у зако-нах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2)  є суспільна шкідливим[1] (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) – основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юриди-чний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'я-зків або перешкоді їх виконанню, матеріальний – у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

3)  виражається в поведінці -- протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або без-діяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом пе-реслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тота-літарного режиму в державі;

4)  має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає не-гативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина – це

 

>>>421>>>

психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків[2]. Усі сумніви щодо доведенос-ті вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організа-ційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

§ 5. Склад правопорушення

Склад правопорушення – це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достат-ніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення: 

суб'єкт суб'єктивна сто-рона об'єкт об'єктивна сторо-на 

Суб'єкти правопорушення – фізичні і юридичні особи

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто зда-тністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізич-ної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального