Загальна теорія держави і права

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного перелі-ку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідно-влючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

– договірні правопорушення – пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

– позадоговірні правопорушення – пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єкти-вно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення май-нових прав унаслідок правомірних дій – рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин – це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне вин-не діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші пра-ва і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене криміна-льним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він зло-чином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочи-ном.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цьо-го передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя:

у сфері соціально-економічних відносин у суспільно-політичній сфері у сфері побуту і дозвіл-ля 

 

>>>426>>>

Правопорушення за колом осіб:

особисті

групові (колективні)

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які хара-ктеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні правопорушення – це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподі-юють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнарод-ному співтовариству.

Міжнародні правопорушення 

міжнародні делікти (проступки) міжнародні злочини 

(наприклад, порушення торгових зобов'язань) (наприклад, работоргівля, піратст-во, міжнародний тероризм та ін.) 

У кожному із видів правопорушень можливі:

– рецидив – вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність -    вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідо-мість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчи-нення.

Причини правопорушень:

1)  фактори суб'єктивного характеру – низький рівень правової культури, правовий нігі-лізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, кримі-налізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

2)  конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;

 

>>>427>>>

3) недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових ак-тів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (напри-клад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього за-хисту), (див. докладніше в § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення – це соці-альне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних момен-тів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність – соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу виробництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідпові-дність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспі-льний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє еко-номічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопору-шність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правбпорушності в необхідних рамках є юридична відповідальність

§ 7. Зловживання правом

Зловживання правом – це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недо-зволені способи, що суперечать призначенню права, вна-слідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

 

>>>428>>>

Можна назвати два види зловживання правом:

такі, що не характеризуються яв-ною ІІротиправністю такі, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать до розряду правопору-шень 

- виражається в соціальне шкідли-вій поведінці уповноваженої особи, яка спирається на належне їй су-б'єктивне право - виражається у виході особи за межі встановленого законом обся-гу суб'єктивного права, що спри-чиняє перекручення призначення права