Загальна теорія держави і права

Латиноамериканські правові системи прагнуть до інтеграції одна з одною. Провідна роль у цьому процесі належить Бразилії, яка бореться за створення Латиноамериканської співдружнос-ті націй. Глава 32 РЕЛІГІЙНО-ТРАДИЦІЙНИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Частина І РЕЛІГІЙНО-ОБЩИННА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ

1.1. МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО

§ 1. Поняття релігійно-традиційного типу правової системи

Релігійно-традиційний тип правової системи – це сукупність національних правових сис-тем держав, що мають спільні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенден-цій розвитку на основі релігійної норми, норми-звичаю і норм и-традиції як основних джерел права, що являють собою тісне переплетення юридичних, моральних, міфічних розпоряджень, які склалися природним шляхом і визнані державою.

 

>>>587>>>

Серед типів правової системи цей тип є найрізноманітнішим і складається із трьох вели-ких груп правових систем, поєднаних внутрішньою схожістю:

1)  релігійно-общинної -- поєднує групи систем мусульманського, індуського, іудейського і християнського права. Характеризується фундаментальним значенням релігійних вчень у поєднанні з тривалим збереженням общинного устрою;

2) далекосхідної (традиційної) – містить групи систем китайського і японського права. Характеризується провідною роллю релігійно-моральних доктрин у соціальному житті народу;

3)  звичаєво-общинної -- поєднує групи систем здебільшого африканського права. Харак-теризується сильним впливом звичаїв при збереженні общинних основ життя народу.

Кожна із зазначених груп правових систем Грунтується на власних релігійно-філософських системах – іслам, індуїзм, конфуціанство, християнство. Юридичні джерела права співвідносяться з релігійними як форма і зміст. Релігійно-моральна норма має пріо-ритет над правовою нормою. Проте правові системи релігійно-традиційного типу не є «нерухомими», не застигли у своєму первозданному вигляді, породженому особливостями розвитку і географічного положення. При збереженні спадкоємності з минулою правовою культурою вони під впливом рома-но-германських і континентальних правових систем внесли чимало новел у національне право, змінили його структуру, врегулювали суспільні відносини на рівні законодавства, визнали норму права як важливий еталон поведінки то-що.

§ 2. Поняття мусульманського права

Будучи складовою частиною ісламу, мусульманське право сприймалося і як система норм, і як досконала політико-право-ва доктрина. Мусульманське право можна розглядати як специфічну правову систему, що існує в рамках ісламської релігії, має державний харак-тер і більш, ніж усі інші світові релігії, пов'язана з правом.

Мусульманське право – це сукупність підтримуваних державою релігійних, моральних і правових норм, що склалися на основі ісламу в тлумаченні вченими-богословами і право-знавцями.

Географія поширення мусульманського права велика. Традиційно воно присутнє у держа-вах Арабського Сходу (Іран, Ірак,

 

>>>588>>>

Йорданія, Туреччина, Кувейт і т.ін.). Не менш традиційним воно є для мусульманських общин Африки (Сомалі, Танзанія, Кенія та ін.), Малайзії, Індонезії та деяких інших країн.

Через прихильність до ісламу вплив мусульманського права відчувають деякі з балкансь-ких країн і регіонів (наприклад, Албанія, Косово), низка країн СНД (Азербайджан, Узбе-кистан, Туркменістан, Таджикистан та ін.), суб'єкти Російської Федерації (Татарстан, Іч-керія, Інгушетія та ін.), а також мусульманське населення України (кримські татари). У деяких із них спостерігаються (різні за ступенем активності і глибиною) процеси віднов-лення принципів і норм шаріату. В державних символах підкреслюється належність до мусульманського світу. Сьогодні більш ніж 700 мільйонів чоловік на питання «Хто ти за вірою? » -відповідають арабським словом муслим: «Людина, що сповідує іслам», мусуль-манин.

Мусульманське право віднесене до релігійно-общинної групи релігійно-традиційного ти-пу правової системи з таких причин.

1. Як своєрідний юридичний феномен воно має відверто релігійний зміст. Мусульманське право виникло в єдності із шаріатом[1], який становить найважливіший компонент іслам-ської релігії. Його можна вважати окремою складовою частиною релігії ісламу.

Зв'язок мусульманського права з релігією ісламу є неоднозначним. З одного боку, існують правові і релігійні норми, які за своїм змістом збігаються і реалізуються як релігійними установами, так і державними органами. З іншого боку, держава, як своїм авторитетом, так і примусовою силою, підтримує не всі релігійні норми. Воно формує більшість норм мусульманського права без безпосереднього зв'язку з релігійними вченнями, сприяє засто-суванню юридичних норм не тільки мусульманськими судами, а й світськими судовими (світські суди) і правоохоронними (поліція) органами.

 

>>>589>>>

2. Мусульманське право має релігійно-общинний принцип застосування. Воно діє насам-перед у взаємостосунках мусульман, призначається для мусульманської общини, спрямо-ване на її консолідацію і розширення. Наприклад, шлюбно-сімейні норми мусульмансько-го права поширюються виключно на мусульман і не використовуються іншими релігійни-ми конфесіями. Відповідальність за недодержання посту під час рамадану стосується ли-ше мусульман. Правда, наявність наведених фактів не виключає прагнення поширити но-рми мусульманського права і на немусульман (підкорення нормам мусульманського права немусульманки, яка вийшла заміж за мусульманина, та ін.).

§ 3. Виникнення і розвиток мусульманського права

Мусульманське право виникло (VII–X століття) у процесі розпаду родоплемінного ладу і становлення феодального суспільства в Арабському халіфаті. Воно відображало взаємо-дію двох засад – релігійно-етичної та власне правової, пов'язано з ім'ям Магомета – купця з Мекки (570–632 pp.), який об'єднав всі аравійські племена в один народ, створив арабсь-ку державу і поклав у його