Загальна теорія держави і права

 

>>>593>>>

ють взаємостосунки людей, Коран містить загальні положення, які мають форму абстра-гованих релігійно-моральних орієнтирів, що надають простору для тлумачення. Невелика кількість конкретних правил поведінки виникла здебільшого при розв'язанні пророком конкретних конфліктів, оцінці ним конкретних фактів або при відповіді на поставлені йо-му запитання.

2. Суна – свого роду тлумачення Корану в перші десятиріччя після смерті пророка Маго-мета[8]. Суна укладалася протягом кількох століть (із VII по IX) і мала на меті викласти приклади з життя Магомета для керівництва віруючими своїх дій. Як і Коран, суна міс-тить мало норм юридичного характеру, в ній домінують морально-релігійні положення. Так само, як і Коран, переважна частина нормативних розпоряджень суни не містить ши-роких принципів-узагальнень, а складається із конкретних казусів-випадків із життя Ма-гомета.

Коран і суна – джерела, на основі положень яких були встановлені норми шаріату і фік-ху[9].

Мусульманське право історично виявилося залученим до сфери шаріату (релігії) у резуль-таті ісламізації фактично діючих правових норм і відносин. У подальшому мусульманське право було пов'язано із шаріатом унаслідок діяльності мусульманських юристів, які роз-робляли питання права з урахуванням релігійно-моральних орієнтирів ісламу.

3.  Іджма – третє джерело мусульманського права, за допомогою якого шукалися відповіді на питання, не вирішені Кораном і суною. Іджма являє собою узгоджений висновок ста-родавніх правників (муджтахідів) як знавців ісламу про обов'язки правовірного, наданий на підставі тлумачення Корану та суни. Лише будучи записаними в іджму, норми права, незалежно від їх походження, підлягали застосуванню.

З посиленням ролі юристів мусульмансько-правова доктрина зосередила зусилля на роз-робці методологічної та загальнотеоретичної основ права.

 

>>>594>>>

В іджмі з'явилася догма про непогрішність і єдність мусульманського суспільства. Вира-жена вона від імені Аллаха двома положеннями:

1)  «Моя община ніколи не ухвалить помилкове рішення»;

2) «Те, що мусульмани вважають справедливим, справедливе й в очах Аллаха».

Стверджувалося, що право встановлюється не більшістю або усіма віруючими, а тільки єдністю думок компетентних, офіційно уповноважених на це осіб. Думка знавців ісламу, яка виражалася в нормі або принципі і Грунтувалася на поєднанні традиції, звичаю і прак-тики, набувала юридичної сили. У цьому полягало її велике практичне значення.

Натепер іджма є єдиною догматичною основою мусульманського права. Сучасний суддя шукає мотиви для рішення не в Корані, а в книгах, де викладені рішення, освячені ідж-мою.

4. Кияс – рішення за аналогією. Правила застосування до нових схожих випадків розпоря-джень, установлених Кораном, суною або іджмою, причому іджма має більше значення, ніж інші джерела. Судження'за аналогією -- це засіб тлумачення випадків із життя проро-ка, його висловлень або мовчанки, які можна застосувати до вирішення знову виникаючих конкретних ситуацій. За допомогою судження за аналогією, виходячи із нормативних роз-поряджень Корану і суни, пропонувалося рішення для даного конкретного випадку, тобто тлумачення і застосування права. Отже, мусульманське право засноване на принципі ав-торитету.

На відміну від романо-германського типу правової системи, де тлумачення не є самостій-ним джерелом права, у мусульманській правовій системі вирішення конкретної справи здійснювалося за аналогією. Використовуючи мусульманський метод тлумачення, немож-ливо створити норми абстрактного характеру, якими є норми континентального права. Для цього потрібний метод, який в змозі охопити всі сфери права структурова-ною систе-мою, метод побудови юридичних конструкцій.

У мусульманському праві, про що свідчать його джерела, встановлені не всі конкретні правила, а загальні рамки поведінки, орієнтири, принципи, на основі яких можна сформу-лювати рішення у будь-якій справі. Зміст і форми мусульманського права є невизначени-ми. Ісламські юристи вважають це' позитивною якістю. У невизначеності змісту норм во-ни вбачають можли-

 

>>>595>>>

вість вирішувати справу, грунтуючись на загальних принципах шаріату і використовуючи різні джерела або їх комбінації.

Кияс сприяв як заповненню прогалин у нормативних розпорядженнях Корану і суни, так і усуненню наявних у них значних суперечностей.

Іджма і кияс стали результатом діяльності сунітських і шиїтських правових шкіл[10], які справили значний вплив на еволюцію мусульманського права.

§ 5. Система мусульманського права та її структура

Система мусульманського права відрізняється від інших правових систем світу як за дже-релами (формами) права, юридичною термінологією і конструкціями, забарвленими в ре-лігійні тони, так і за структурою, яку складають специфічні галузі, що сформувалися за різних часів, інститути і норми права. Доктри-нальна розробка мусульманського права ускладнювала його систематизацію, хоча і надавала йому гнучкості і можливості розвит-ку. З позицій ісламу право не повинно бути відображенням дійсності. Воно – «світило», яке веде віруючих до релігійного ідеалу. В ньому мало узагальнень і визначень.

Мусульманське право не поділяється на загальне і приватне право, як у правових системах романо-германського типу, або на загальне право і право справедливості, як у країнах ан-гло-амери-канського типу. Тут існують інші підходи до структурного об'єднання норм. Система мусульманського права формувалася представниками основних мусульманських толків (ритів) – сунітських і несунітських – через правові комплекси норм і принципів відповідно до основної тематики: релігія, сім'я, община та ін.

Сферами релігійно-правового регулювання вважалися:

•  відносини правовірних з Аллахом;

•  взаємостосунки між людьми;

•