Загальна теорія держави і права

[6] Цивілізація (лат. civilis – цивільний, міський) – це соціокультурна система, що включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступінь гармонії людини і природи, рівень свободи особи – економічної, політичний, соціальної і духовної.

[7] Правда, цивілізаційний підхід ближче до типології суспільства, ніж держави.

[8] Див.: Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посібник. – 2-е вид. К„ 1994.

Глава 5 ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА

§ 1. Громадянське суспільство і держава

Слід відрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспі-льство».

Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розви-неності суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, пере-ходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспі-льства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна сво-бода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає право-вою.

 

>>>58>>>

Що таке суспільство ?

Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інте-ресів, взаємного співробітництва. Правда, не усяка сукупність людей, об'єднаних спільни-ми інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю інди-відів. Це соціальна система.

Суспільство – це система взаємодії людей,, що пов'язані між собою інтересами у сфері ви-робництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі – юридичних).

До кожного суспільства треба підходити конкретно-історич-но. У кожному суспільстві є своя система відносин:

- економічних', форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.;

–  соціальних: відносини між різними групами населення;

–  політичних: ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об'єд-нань у політиці;

–  ідеологічних (духовних): культура, характер світогляду – демократичний, тоталітарний.

У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство – складна динамічна система взаємозв'язків лю-дей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними від-носинами.

Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.

Громадянське суспільство – система взаємодії в межах права вільних і рівноправних гро-мадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створю-вати умови для їх вільного розвитку.

Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відноси-нами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею.

 

>>>59>>>

Початок формування громадянського суспільства[1] у країнах Європи і Америки припадає на XVI–XVII ст.ст.

Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний із яких су-проводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології:

I (XVI–XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологіч-них) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження полі-тичної влади правом;

II (кінець XVII – кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підпри-ємництва і приватної ініціативи.

Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється грома-дянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповіда-льність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій вла-сника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють її за-кону. Відбувається становлення представницької демократії – постійно діючих представ-ницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними пов-новаженнями затверджувати податки і приймати закони;

III  (рубіж XIX – XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виро-бництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політично-го плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей.

 

>>>60>>>

Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

1)  держава і громадянське суспільство -- збіжні соціальні системи;

2) держава і громадянське суспільство – різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство – різні соціальні системи, держава виконує службо-ву (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

Ознаки (риси) громадянського суспільства – у його співвідношенні з державою:

1) не існує до держави і поза державою;

2)  не включає державу, розвивається самостійно – без безпосереднього втручання держа-ви;

3)  складається із суб'єктів – вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

4)  має певний пріоритет