Закономірності суспільного прогресу

Предмет:

Історія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

180

Мова:

Українська

Оцінка:

держава становить тоді, коли починає надмірно опікувати людей, брати на себе місію патерналізму. Гумбольдт був переконаний, що розрахунок громадян на піклування про них правителя, уряду або чиновника розслаблює їхні волю та енергію, відучує самостійно вирішувати проблеми, що виникають у житті, долати труднощі. Постійне очікування на допомогу з боку держави призводить, зрештою, до бездіяльності людини. Потерпає від цього і моральність — адже той, ким ча-сто та інтенсивно керують, легко жертвує залишками своєї самостійності, впадаючи в апатію. Якщо кожен сподівається на турботливу допомогу дер-жави щодо самого себе, то він, звісна річ, беззаперечно передасть їй турботу про долю своїх співгромадян. Ця обставина підриває співчуття до ближнього і зменшує налаштованість людей до надання взаємної допомоги. Суспільна ж допомога найефективнішою буде там, де у людини сильна свідомість, що все залежить від неї. Згідно з Гумбольдтом, що значніший обсяг і ширший діапа-зон дій державної влади, то меншу свободу мають індивіди, їхні об'єднання. Владолюбні слуги держави, підкреслював він, і в теорії, і на практиці ігно-рують принцип: "Ніщо так не сприяє досягненню зрілості для свободи, як са-ма свобода". Гумбольдт не заперечував цінності, важливості й необхідності держави, але він прагнув визначити ті межі, в яких держава сприяє розвитко-ві суспільства, кожного індивіда зокрема. У цьому — безперечна цінність і заслуга наукової спадщини мислителя.

2. Політичне і правове вчення І. Канта

Ідеологію буржуазного прошарку суспільства було систематизовано в політико-правовому вченні німецького філософа Іммануїла Канта (1724—1804).

Свою державно-правову концепцію він виклав у багатьох працях, як-от: "Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору", "До вічного ми-ру", "Метафізичні засади вчення про право" та ін.

В основу державно-правової концепції Канта покладено етику. Кожна особа, вважав філософ, є абсолютною цінністю, володіє гідністю і не може бути засобом здійснення ніяких планів. Людина — суб'єкт моральної свідо-мості, у своєму житті вона має керуватися моральними законами. Моральний закон є обов'язковим для виконання, це — "категоричний імператив".

Принципи і правила поведінки, на думку мислителя, встановлюються розумом, вони є світом ідей, до якого розум прагне наблизити реальні умови існування і діяти відповідно до цих ідей. Дії людини — прояв незалежної во-лі, яка є автономним утворенням і забезпечує здійснення свободи для особи-стості, захищаючи її, з одного боку, від суспільного свавілля, а з іншого — від власного. Свобода, в розумінні Канта, — це якість волі всіх розумних іс-тот, вона притаманна внутрішній природі людини.

Людина сама собі господар, вона визначає собі мету і відповідно до неї — свою поведінку. Але, як зазначав філософ, багато людей використовують свободу й поза межами "категоричного імперативу", що призводить до сва-вілля.

Для обмеження свавілля існує право. Кант дав визначення права: суку-пність умов, за допомогою яких свавілля однієї особи збігається зі свавіллям іншої з позицій загального закону свободи .

Сферою права, за вченням Канта, є діяльність і вчинки людини, а сфе-рою моралі — внутрішній світ людини. Право мусить забезпечувати соціаль-ний простір для моральності, в якому змогла б вільно реалізовуватися свобо-да індивіда.

Право має загальнообов'язковий характер, що забезпечується приму-сом. Носієм цього примусу, сили є держава. Держава, писав Кант, це об'єд-нання людей, що підкоряється правовим законам . Функціонування держави та її інститутів має відбуватися в межах прав. Походження держави Кант роз-глядав як акт договору між людьми, що укладається з метою взаємної вигоди і згідно з "категоричним імперативом". Укладаючи таку угоду, люди відмов-ляються від частини своєї зовнішньої свободи, щоб надійніше використати іншу її частину, яка буде забезпечена правовою гарантією.

Кант писав про природне і позитивне право. Останнє мусить відповіда-ти загальним вимогам природного права. Право, що встановлене в державі, може бути приватним або публічним. Приватне право повинне регулювати відносини людей стосовно власності, а публічне — відносини між членами держави — громадянами. Тут Кант згадав народний суверенітет. Народ може брати участь у встановленні порядку завдяки прийняттю конституції. Але виборчим правом у своїй концепції Кант наділив тільки людей "вищої" кате-горії; представники іншої — ті, що пропонують на ринку свою здатність до праці, участі в цьому процесі брати не можуть.

Своєрідним у Канта був підхід до форм правління. Він піддавав аналі-зові абсолютизм, аристократію і демократію. Демократичною, на його думку, є та форма, де влада побудована за принципом поділу її на законодавчу й ви-конавчу.

Якщо цього принципу не дотримано, форма правління є деспотичною. Всякій державі, за вченням Канта, слід мати три влади: законодавчу, що на-лежить народові; виконавчу, яка на підставі закону надана правителеві та є підзвітною законодавчій гілці влади; судову, що призначається виконавчою владою.

У суспільстві має панувати закон, усілякі міркування з приводу справе-дливості тієї чи іншої норми неприпустимі. Що ж до влади, то Кант також настійливо рекомендував коритися їй, не звертаючи ніякої уваги на її похо-дження.

Державно-правове вчення Канта було пронизане миротворчими ідеями. Він категорично висловлювався проти застосування сили у вирішенні міжде-ржавних відносин, пропонував керуватися нормами права і здорового глузду.

3. Теоретична концепція права і "замкненої торгової дер-жави" Й. Г. Фіхте

Своєрідний підхід до з'ясування проблем сутності держави і права мав місце у вченні Йогана-Готліба Фіхте (1762—1814).

В основі його