Закономірності суспільного прогресу

У межах загальної свободи кожен індивід прагне реалізувати особисту свободу; щоб його устремління не виходили за межі загальної свободи, узго-джувалися з нею, необхідна правова спільність людей, основою якої повинен бути правовий закон.

Останній має врегульовувати дії та вчинки людей у зовнішньому світі, у взаєминах з іншими людьми для реалізації особистої свободи.

Фіхте визнавав існування і інших соціальних норм суспільства, зокрема моральних, але сферою їхньої дії, на відміну від правових норм, є внутрі-шній, духовний світ людини.

Далі він зазначав, що в реальному житті індивідуальна свобода людини порушується; щоби цього не було, необхідно встановити панування закону, чого можна досягти лише завдяки примусові. Ця обставина і викликає до життя апарат примусу — державу.

У примусі держави концентрується єдина колективна воля, що утворю-ється внаслідок державного договору. Загальна воля людей є основою зако-нодавства. А оскільки це так, то в процесі схвалення конкретних законів не-має потреби враховувати волю окремих людей.

Одинична воля (воля однієї людини) може порушити закон (вимоги за-гальної волі), і це є правопорушенням. Але окреме (чи окремі) правопору-шення не може скасувати закон, і він залишається чинним.

На думку Фіхте, правопорушень буде значно менше, якщо закони, що схвалюються, матимуть такі гарантії свободи, що їх кожна особа зможе сприймати як свої особисті.

Розмірковуючи про форми держави, філософ зазначав, що демократія і деспотія є протиправними.

Він відкидав ідею своїх попередників про необхідність побудови влади за принципом поділу на законодавчу, виконавчу й судову.

Зловживанням владою в державі він пропонував покласти край за до-помогою вищої контрольної інстанції — ефорату, що призначається народом, стоїть над владою та володіє правом заборони незаконних дій влади.

Для досягнення стабільності в державі необхідні, як пише Фіхте, три типи суспільних відносин: договір про власність; договір про захист; договір про об'єднання.

Викладаючи сутність договору про власність, він зазначав, що без вла-сності нема й громадянина. Щоб ним бути, необхідно володіти мінімумом життєвих благ, необхідних для утримання себе та сім'ї. З іншого боку, держа-ва повинна створювати умови для праці, щоб люди могли набувати власність. В цілому економічне життя та майнові відносини мають регулюватися дер-жавою. Договір про захист покладає на людину обов'язки не зазіхати на май-но чи власність інших, навіть більше — захищати свою власність і власність інших людей від злочинних посягань. Договір про об'єднання згуртовує означені вище договори в одне ціле, гарантуючи їх виконання.

У 1800 р. Фіхте написав працю "Замкнена торгова держава", в якій за-пропонував проект держави з надмірною етатизацією (одержавленням) усіх сфер суспільного життя.

Він визначив три стани суспільства: селян, які виробляють сільського-сподарську продукцію; міське населення, що складається з ремісників і куп-ців.

Держава контролює всі сфери життєдіяльності: виробництво; ціни, що їх вона ж і встановлює; торгівлю; майновий стан і відносини; особисте життя людей.

В "ідеальній державі" Фіхте існує замкнена торгова система, грошові одиниці мають право обігу лише на внутрішньому ринку.

Автор "Замкненої торгової держави" був категоричним противником приватної власності на землю. З цього приводу він зазначав, що земля нале-жить Богові, а людині надано можливість лише її обробляти й використову-вати.

Значна роль у системі органів жорсткого державного контролю відво-дилася поліції. Вона мала контролювати кожного громадянина, його прожи-вання й пересування. Водночас Фіхте не схвалював негласних методів роботи поліції.

4. Право, держава і громадянське суспільство у вченні Г.-В.-Ф. Гегеля

Найбільш ґрунтовну спробу наукового аналізу й пізнання сутності пра-ва й держави було зроблено німецьким філософом Георгом-Вільгельмом-Фрідрі-хом Гегелем (1770—1831) у "Філософії права" та інших працях.

Проблема права, свободи, моралі й моральності знаходилася в центрі творчих інтересів Гегеля впродовж усього його життя. Ще в праці "Народна релігія і християнство" він критично розглядав християнську релігію, що ви-ражає мораль лише однієї, окремо взятої, людини. Тут Гегель зазначав, що народові потрібна моральна "народна релігія", яка розвивалася б разом із державою та була б здатна зберегти загальність і цілісність свободи та мора-льного життя.

У праці "Позитивність християнської релігії" Гегель висловив думку, що заміна язичницької релігії християнством привела до втрати народом сво-єї свободи. Цілісність морального життя народу розпалася, в людей закріпи-лася звичка коритися чужій волі, індивіди заглибились в особисте життя, значною мірою відчужене від держави.

Філософ уважав, що абсолютна, моральна цілісність є не що інше, як народ .

На думку вченого, істинна моральність репрезентована загальним, ор-ганічно цілим, а окремий індивід, його мораль, право отримують свій реаль-ний сенс лише як моменти тотальності.

У працях Гегеля "Феноменологія духу", "Філософія духу" і "Філософія права" подано єдину концепцію співвідношення права, моралі та моральнос-ті. Проблеми права у "Феноменології духу" розкриваються на рівні "об'єкти-вного духу", коли дух переборює "індивідуальну свідомість" (суб'єктивний дух), досягає ступеня "суспільної свідомості" (об'єктивний дух) і відтак існує вже у формі колективного духу, в межах якого суспільство тісно підходить до усвідомлення законів свого розвитку. Категоріальна структура,