Звіт з економічної практики на ВАТ “Чернівецька пересувна механізована колона – 76”

Наступним у теоретичному розгляді даної теми, я вважаю за необхідне зупинитись на завданнях дивідендної політики. Отже:

1) забезпечення постійних дивідендів для зацікавлення акціонерів та інших суб’єктів, що функціонують на фінансовому ринку;

2) мінімізація витрат по залученню зовнішніх джерел фінансування шляхом реінвестування прибутку під визначені інвестиційні проекти;

3) підтримка іміджу товариства на ринку шляхом підтримання стабільного чи зростаючого курсу акцій та виплати дивідендів;

4) зниження податкового впливу через вірний вибір використання прибутку.

При виборі конкретних форм і методів виплати дивідендів необхідно враховувати вплив різних груп факторів, що стосуються інвестиційних можливостей, об’єктивних обмежень, досягнутої ефективності діяльності та ін.

На дивідендну політику підприємства впливає багато різноманітних факторів. Які можна згрупувати таким чином:

фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства:

стадія життєвого циклу;

необхідність розширення акціонерним товариством своїх інвестиційних;

ступінь готовності інвестиційних проектів з високою ефективністю.

фактори, що характеризують можливості підприємства щодо формування фінансових ресурсів із альтернативних джерел:

достатність резервів, власного капіталу, сформованих в минулому періоді;

доступність кредитів на фінансовому ринку;

рівень кредитоспроможності акціонерного товариства, що визначається його поточним фінансовим.

фактори, пов’язані з об’єктивними обмеженнями:

обмеження правового характеру;

договірні обмеження;

обмеження в зв’язку з недостатньою;

обмеження в зв’язку з розширенням;

фінансові;

обмеження рекламно-фінансового характеру.

інші фактори:

рівень дивідендних виплат підприємствами-конкурентами;

кон’юнктурний цикл товарного ринку, на якому діє підприємство;

невідкладність платежів по раніше отриманих позиках;

можливість втрати контролю над управлінням товариством;

склад акціонерів та їх пріоритети.

Етапи формування дивідендної політики:

1) оцінка основних факторів, що визначають формування дивідендної політики;

2) вибір типу дивідендної;

3) механізм розподілу;

4) визначення рівня дивідендних виплат на 1 просту акцію:

Рівень дивід. виплат = (фонд дивідендних виплат – фонд виплати дивідендів по привілейованих акціях) / кількість простих акцій

5) оцінка ефективності дивідендної політики.

Існує 5 основних методів нарахування і виплати дивідендів:

метод залишкових виплат дивідендів передбачає, що фонд виплати дивідендів формується за залишковим принципом лише після того, як за рахунок чистого прибутку профінансовано інвестиційні потреби підприємства. Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недоліки цієї політики полягають в нестабільності величини дивідендних виплат, непередбачуваності їх розмірів в майбутньому періоді і навіть повній відмові від виплати дивідендів в періоди високих інвестиційних потреб, що може негативно позначитися на рівні ринкової ціни акцій. ;

метод стабільного розміру дивідендів полягає у встановленні фіксованої ставки доходу на оплачений акціонерний капітал і виплату дивідендів незмінними сумами на протязі тривалого періоду. Перевагами даного методу є висока надійність, що створює впевненість акціонерів у незмінності поточного доходу, а також визначає стабільність котирувань на фондовому ринку, та простота нарахування дивідендів. Недоліком даного методу є його слабкий зв’язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, тобто в період погіршення кон’юнктури і низького розміру прибутку інвестиційна діяльність підприємства зводиться до нуля. ;

метод постійної і змінної частини дивідендів (метод мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди) – метод екстра-дивідендів передбачає регулярні стабільні невисокі дивіденди і додаткові виплати в сприятливі роки (т. зв. премії – екстра-дивіденди). Даний метод є найбільш зваженим типом дивідендної політики. Перевагою даної політики є стабільна гарантована виплата дивідендів в мінімально передбаченому розмірі. Основним недоліком даного методу є те, що виплати мінімального розміру дивідендів протягом довгого періоду зменшують інвестиційну привабливість акцій товариства. Відповідно падає і їх ринкова ціна. ;

метод стабільного співвідношення дивідендних виплат (метод коефіцієнтних виплат) полягає в тому, що задається пропорція розподілу чистого прибутку (після здійснення обов’язкових виплат) між акціонерами і акціонерним товариством, тобто фіксується коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендний вихід). Перевагами такої політики є простота її формування і тісний зв’язок із розміром прибутку. Недоліком політики виступає нестабільність розмірів виплат на акцію, що збільшує перепади ринкової ціни акцій;

метод постійного зростання розміру дивідендів – при цьому методі встановлюється фіксований темп зростання дивідендів. Переваги даної політики полягають у забезпеченні високої ринкової вартості акцій товариства і створенні позитивного іміджу у потенційних інвесторів. До недоліків даної політики слід віднести відсутність гнучкості в її проведенні і постійне збільшення фінансової напруги у випадку, коли фонд дивідендних виплат росте швидше, ніж сума прибутку.

Виходячи з даних методів виділяють 3 стратегії формування дивідендної політики:

консервативна – базується на першому і другому методах;

компромісна (поміркована) – базується на третьому і четвертому методах;

агресивна – включає п’ятий метод.

Процедура виплати дивідендів проходить кілька етапів, що базуються на таких датах:

1) дата оголошення дивідендів – це день, коли Рада директорів чи Загальні збори акціонерів приймають рішення про виплату дивідендів, їх розмір, дати перепису і виплати. Оголошення про