Звіт з економічної практики на ВАТ “Чернівецька пересувна механізована колона – 76”

Суб’єкт господарювання залучає позиковий капітал згідно з розробленою та затвердженою власниками підприємства політикою запозичень (позиковою політикою), яка формується у складі загальної фінансової політики.

Практика реалізації позикової політики включає такі послідовні етапи:

Формування інформаційної бази для управління позиковими ресурсами.

Аналіз фактичного позикового капіталу підприємства:

аналіз обсягу та структури позикового капіталу за попередні періоди;

аналіз складу фактичних джерел позикового капіталу за умовами залучення позикових ресурсів;

аналіз ефективності використання залучених позик.

3. Визначення потреби у позиковому капіталі на основі прогнозу операційної та інвестиційної діяльності.

4. Вибір оптимальних джерел та умов залучення позикових ресурсів.

5. Оцінка ефективності формування позикового капіталу підприємства (планової структури позикового капіталу)

6. Розробка заходів щодо реалізації позикової політики підприємства.

Основні джерела та види позикового капіталу представлені у таблиці, що подана в Додатку М.

Виходячи із проведеного аналізу та прогнозів розвитку підприємства в наступному періоді, визначають потребу підприємства в позикових ресурсах. Обґрунтування потреб підприємства в позикових ресурсах здійснюється за напрямками їх використання і містить декілька етапів:

визначення потреби в позикових ресурсах під обігові кошти. На даному етапі спочатку розраховується потреба в обігових коштах в цілому та за окремими їх видами. Після встановлення загальної потреби підприємства в ресурсах під оборотні кошти встановлюється можливий розмір власних коштів для покриття цієї потреби, для чого визначається наявність власних оборотних коштів на початок планового періоду і розробляється прогноз їх поповнення. Наявні власні оборотні кошти визначаються за даними балансу: Власний капітал – Необоротні активи.

Далі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в обігових коштах. Розрахунок здійснюється, виходячи із балансу оборотних коштів який планується:

Потреба в оборотних коштах = Наявність власних оборотних коштів на початок періоду + їх поповнення за рахунок чистого прибутку – зменшення сталих пасивів – зменшення (+збільшення) кредиторської заборгованості + необхідний розмір кредитних ресурсів, які залучаються під оборотні кошти

Звідси необхідний розмір кредитних ресурсів, які залучаються під оборотні кошти, дорівнює:

Розмір кредитних ресурсів = Потреба в оборотних коштах – наявні власні оборотні кошти на початок періоду – їх поповнення за рахунок чистого прибутку + зменшення сталих пасивів + зменшення (-збільшення) кредиторської заборгованості;

2) визначення потреби в інвестиційних кредитних ресурсах. Потреба підприємства в кредитах під інвестиції визначається на основі інвестиційної програми (плану капітальних вкладень), за окремими етапами її реалізації, а також з урахуванням власних джерел фінансування потреби в коштах на капітальні вкладення.

Для отримання інвестиційного кредиту необхідно подати в банк бізнес-план інвестиційного проекту, який включає технічний проект та завдання з обґрунтуванням потреби в капітальних вкладеннях, кошторис витрат та джерел їх фінансування, розрахунок економічної ефективності та терміну окупності інвестицій. ;

3) визначення обсягів та термінів використання банківського кредиту. Після проведення розрахунків з обґрунтуванням потреби підприємства в кредитних ресурсах визначається період їх залучення, який являє собою час з моменту надання банківського кредиту до моменту його погашення та виплати процентів за користування позикою.

В даний час період залучення кредиту визначається банком, який встановлює термін, протягом якого підприємство може використовувати отриману позичку та повинно її погасити. Якщо розрахунки підприємства показують, що необхідний період залучення кредитних ресурсів – більший, ніж термін, запропонований банком, то підприємство повинно розглянути та оцінити такі можливі варіанти:

вивчити можливість прискорення обертання коштів за рахунок вдосконалення умов постачання товарів, зміни асортименту і цінової політики та ін. ;

вивчити можливість збільшення частки позабанківських форм кредитування (кредиторська заборгованість, лізинг, випуск облігацій, залучення коштів працівників і т. п.) ;

вивчити можливість отримання кредиту на більш тривалий термін в інших банківських установах, фінансових інститутах, інвестиційних фондах та компаніях і т. п. ;

прогнозування розмірів позабанківських форм залучення коштів.

Формами кредиту є: банківський, комерційний, цільовий державний, податковий, лізинговий та той, що формується на ринку цінних паперів. На даному етапі розвитку найпоширенішим видом кредитування є банківське кредитування.

Для отримання кредиту позичальник (керівник, фінансовий менеджер, інша уповноважена особа) спочатку звертається до банку для проведення попередніх переговорів. Це звернення може здійснюватися по телефону чи завдяки зустрічі з відповідним працівником кредитного відділу банку. В ході співбесіди представник підприємства повинен з’ясувати головні критерії та умови отримання кредиту, строки, на які можливо отримати кредит, діапазон процентних ставок, порядок погашення, список документів, які необхідно надати банку. На основі проведеної співбесіди оцінюються шанси на отримання кредиту і приймається рішення про доцільність продовження подальших переговорів з обраним банком. У разі, якщо попередні переговори пройшли успішно, фінансові служби підприємства готують пакет документів, необхідних для розгляду банком питання про надання кредиту.

Перелік документів складається кожним банком відповідно до обраної ним методології оцінки кредитоспроможності позичальника та його інформаційних потреб. Це означає, що кожен банк може вимагати від потенційного позичальника свій специфічний набір документів (додаток Н).

ВАТ „ПМК -76” використовує короткострокові кредити банків для забезпечення поточної діяльності та