Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні

В підрозділі визначаються також інші складові системи правового регулювання, до яких крім правових норм до належать правовідносини та акти реалізації прав і обов’язків. Оскільки застосування міліцією адміністративного примусу регулюється адміністративно-правовими нормами, правовідносини, які при цьому виникають, є також адміністративними. Для регулювання адміністративно-правових відносин властиве юридичне панування або владні приписи, які походять від правомочного суб’єкта управління. Саме такими владними суб’єктами є працівники міліції у правовідносинах, що виникають з приводу застосування ними заходів адміністративного примусу, в якому реалізуються їх права і обов’язки.

Розділ ІІ „Адміністративно-запобіжні заходи в діяльності міліції” містить аналіз їх сутності, мети, особливостей, а також умов та порядку застосування міліцією окремих їх видів.

У підрозділі 2. 1 „Сутність, мета та підстави застосування міліцією адміністративно-запобіжних заходів” зазначається, що ці заходи мають чітку профілактичну спрямованість, орієнтовані на захист інтересів громадської безпеки, на недопущення вчинення правопорушень. Вони передбачають у встановлених законом випадках застосування обмежень до громадян та організацій і в цьому виявляється їх примусовий характер, хоча правопорушення при цьому відсутні.

В роботі виділено два види мети, властиві адміністративно-запобіжним заходам: недопущення, відвернення правопорушень; забезпечення громадського порядку і громадської безпеки у різних надзвичайних ситуаціях. В ряді випадків метою застосування адміністративно-запобіжних заходів є не попередження вчинення протиправних діянь з боку певних осіб, а недопущення тих чи інших видів правопорушень, тобто попередження правопорушень як основна мета адміністративно-запобіжних заходів має два прояви: попередження правопорушень з боку конкретних суб’єктів і недопущення певних видів правопорушень. Що стосується забезпечення громадського порядку і громадської безпеки у різних надзвичайних ситуаціях, то більш конкретно в цих випадках мова знову ж таки йде про недопущення можливих правопорушень, а також про відвернення їх негативних, шкідливих наслідків.

В дисертації зроблено висновок, що запобіжні заходи конкретної фактичної підстави застосування не мають, вони використовуються для попередження, профілактики правопорушень, а також для підтримання правопорядку за різних надзвичайних обставин. У зв’язку з цим щодо адміністративно-запобіжних заходів часто використовують також термін не „підстави”, а „умови” застосування.

На підставі здійсненого аналізу адміністративно-запобіжні заходи, що застосовуються в правоохоронній діяльності міліції, в роботі визначаються як комплекс заходів впливу морального, фізичного, організаційного та іншого характеру, які дозволяють виявляти і не допускати правопорушення, забезпечувати громадський порядок і громадську безпеку за різних надзвичайних обставин.

У підрозділі 2. 2. „Види адміністративно-запобіжних заходів, які застосовуються міліцією, підстави та порядок їх застосування” підкреслено, що донині нема єдності думок з приводу віднесення тих чи інших заходів до розряду адміністративно-запобіжних, тобто до визначення їх системи. Це стосується і заходів, які застосовуються міліцією. В підрозділі перераховано всі заходи, які дисертант вважає адміністративно-запобіжними і застосування яких віднесено до компетенції міліції.

В основу класифікації адміністративно-запобіжних заходів, які застосовуються міліцією, здійсненої в дисертації, покладено такі критерії як мета застосування, характер впливу, об’єкт впливу, форма процесуального виявлення і строки реалізації. Залежно від мети застосування адміністративно-запобіжні заходи, які застосовуються міліцією, поділено на дві групи: а) заходи, які застосовуються для попередження чи виявлення конкретних правопорушень або правопорушень з боку конкретних осіб, і б) заходи, які застосовуються для забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин; залежно від характеру правоохоронного впливу адміністративно-запобіжні заходи класифікуються на такі види: особистісні, організаційні і майнові; залежно від форми їх процесуального вираження – на письмові і такі, що виявляються в певних матеріально-технічних діях; виходячи із строків реалізації – на ті, що реалізується шляхом виконання якихось разових дій і які застосовуються на певний строк, встановлений законодавством.

У пункті 2. 2. 1 „Адміністративно-запобіжні заходи, які застосовуються міліцією з метою безпосереднього попередження чи виявлення правопорушень” зазначається, що вони є найчисленнішим видом адміністративно-запобіжних заходів. Завдяки цим заходам створюються умови для виявлення правопорушень та наступного їх припинення, а також встановлення особи правопорушника і притягнення його до відповідальності (перевірка документів, огляд та ін.), чи попереджується вчинення правопорушень конкретними особами (взяття на облік і офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки, адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі та ін.).

В пункті основну увагу приділено аналізу умов та порядку застосування міліцією окремих із зазначених заходів, визначаються недоліки його правового регулювання та формулюються пропозиції щодо їх усунення. Зокрема, зазначається, що застосування огляду як адміністративно-запобіжного заходу в чинному законодавстві врегульовано лише в загальних рисах, це стосується і відомчого регулювання. Об’єктивно огляд мало чим відрізняється від обшуку, проведення якого суворо регламентовано КПК України. Тому, на думку дисертанта, в адміністративному законодавстві, зокрема, в майбутньому Адміністративно-процедурному кодексі необхідно більш чітко визначити підстави застосування особистого огляду, огляду речей, в тому числі транспортних засобів та інших об’єктів.

Не зовсім чітко