Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні

У пункті 2. 2. 2 „Юридична природа, зміст та правила застосування адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі” цей нагляд визнається комплексним заходом адміністративного примусу. Разом з тим підкреслюється, що комплексний характер адміністративного нагляду полягає не в тому, що його метою є попередження злочинів, тобто це не міжгалузева комплексність, а комплексність в тому плані, що зміст адміністративного нагляду становить комплекс, система обмежень, які застосовуються до піднаглядного.

В дисертації звертається увага на характер об’єкта правового регулювання в адміністративному нагляді, який визнається адміністративно-правовим. Заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися для боротьби зі злочинами шляхом їх попередження і припинення, а деякі з них саме для цього і використовуються. Ніякого протиріччя в цьому, на думку дисертанта, нема, адже жодна інша галузь права подібні відносини (тобто коли відсутній злочин, але існує реальна небезпека його вчинення) не регулює. Закон не допускає, так би мовити, „вмикання” норм права кримінального блоку (кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого) в таких випадках, тому впливати на ситуацію можна тільки за допомогою використання адміністративно-правових норм.

В роботі аналізуються правила встановлення і здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, зроблено висновок, що в наш час норми, які регулюють підстави та порядок його здійснення, потребують перегляду з метою приведення їх у відповідність до вимог Конституції України.

У пункті 2. 2. 3 „Адміністративно-запобіжні заходи, що застосовуються міліцією з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за надзвичайних обставин” насамперед визначено ці обставини як такі умови, викликані явищами соціального або іншого походження, за наявності яких виникає необхідність у здійсненні додаткових заходів правового, організаційного, тактичного та іншого характеру, їх ресурсного забезпечення з тим, щоб у найбільш короткі терміни і з найменшими затратами нормалізувати ситуацію.

В дисертації зазначається, що з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин працівники міліції наділені повноваженнями щодо застосування адміністративно-запобіжних заходів такого характеру: 1) тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості (блокування районів місцевості, окремих будівель і об’єктів) ; 2) обмеження (заборону) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; 3) використання транспортних засобів і засобів зв’язку, які належать підприємствам, установам і організаціям.

У пункті аналізуються порядок та складнощі застосування зазначених заходів, зокрема, звертається увага на реалізацію права безперешкодно використовувати транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям. На практиці це право реалізувати не завжди просто. Тому в Законі „Про міліцію”, на думку дисертанта, слід обов’язково передбачити, що в разі створення перешкод в його реалізації працівник міліції має право вжити заходів до їх подолання.

Розділ ІІІ „Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції” присвячено з’ясуванню сутності, видів, підстав та процедур застосування міліцією цих заходів.

У підрозділі 3. 1 „Сутність, мета і види заходів адміністративного припинення та підстави їх застосування міліцією” головне призначення цих заходів визначається як своєчасне реагування на ті чи інші антигромадські діяння, припинення, переривання протиправної поведінки і тим самим недопущення настання її шкідливих наслідків.

В роботі зазначається, що в чинному законодавстві нема ні визначення заходів адміністративного припинення, ні чіткої класифікації зазначених заходів, як нема єдності позицій щодо того, які з них варто вважати заходами адміністративного припинення, а які – адміністративно-запобіжними, і чи можуть вони спрямовуватися на припинення кримінально-правових дій і в спеціальній літературі.

В підрозділі аналізується мета заходів адміністративного припинення, зроблено висновок, що це передбачені законом засоби впливу, спрямовані на примусове переривання (припинення) діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках – і кримінально-правовий характер, недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення і притягнення винного до адміністративної, а у виняткових випадках – до кримінальної відповідальності.

Класифікацію заходів адміністративного припинення, які застосовуються міліцією, в роботі проведено, спираючись на такі основні критерії: мета застосування; характер впливу; форма процесуального вираження; характер сфери застосування. Залежно від мети застосування ці заходи поділено на дві групи – самостійні (оперативні) і допоміжні (забезпечувальні) ; характер правоохоронного впливу цих заходів обумовив їх поділ на особистісні, організаційні і майнові; форма їх процесуального виражання – на усні, письмові і такі, що виражаються в певних матеріально-технічних діях, а характер сфери застосування – на заходи загального і спеціального призначення.

В дисертації детально проаналізовано фактичні підстави застосування міліцією заходів адміністративного припинення, основною такою підставою названо конкретну протиправну ситуацію, яку в майбутньому може бути визнано адміністративним проступком, злочином або об’єктивно протиправним діянням душевнохворого чи малолітнього. На думку дисертанта, в усіх випадках застосування заходів адміністративного припинення мова може йти лише