Аксіологічна структура англомовного діалогічного дискурсу (на матеріалі художньої прози)

Для того, щоб показати, як відбувається досягнення глобальної макростратегії мовця із застосуванням аксіологічних тактик і комунікативних ходів, розгляньмо такий приклад фрагмента оцінного субдискурсу в рамках діалогічного дискурсу.

After hundreds hours of plotting, a strategy had been developed. Cable began by asking Krigler if he was angry with his former employer. «Yes, « he answered. «Do you hate the company?» «The company is an entity. How do you hate a thing?» «Do you hate war?» «Never been. « «Do you hate child abuse?» «I'm sure it's sickening, but luckily I've never had any connection with it. « «Do you hate violence?» «I'm sure it's awful, but again, I've been lucky. « «So you don't hate anything?» «Broccoli. « A gentle laugh came from all quarters of the courtroom, and Cable knew he had his hands full. «You don't hate Pynex?» «No. « «Do you hate anyone who works there?» «No. I dislike some of them. « …»What about the people against whom you directed your lawsuit?» «No. Again, they were enemies but they were just doing their jobs. « (Grisham, p. 239).

На наявність глобальної макростратегії вказує попереднє авторське зауваження After hundreds hours of plotting, a strategy had been developed. Адвокат підготував план своєї поведінки в залі суду та допит свідка таким чином, щоб за допомогою комунікативних ходів багаторазового запиту оцінної інформації загального змісту Do you hate…? реалізувати тактику усунення негативного ставлення багатьох членів суспільства до діяльності свого клієнта – тютюнової компанії. Багаторазовий запит інформації одного типу призводить до такого ефекту, що наприкінці діалогу ця інформація звучить вже як доказ через те, що повторюваність послаблює критичність мислення того, хто інформацію сприймає (П. Міцич). Залучення такої тактики є необхідним кроком до реалізації глобальної макростратегії мовця – добитися виправдувального вердикту для свого підзахисного.

Для того, щоб представити розроблену в ході дослідження типологію оцінних тактик і номенклатуру стратегій, розгляньмо питання, пов'язані із семантико-прагматичними особливостями аксіологічної оцінки. Семантика оцінки передбачає розуміння оцінного значення як інформації, що містить відомості про ціннісне ставлення суб'єкта мовлення до певної властивості означуваного, яка виокремлена відносно того або іншого аспекту розглядання певного об'єкта (В. М. Телія). Основна сфера оцінних значень пов'язана з ознаками цінності за критеріями “добре”/“погано” (Н. Д. Арутюнова, О. М. Вольф, Т. А. Космеда, J. Channell, G. Thompson, S. Hunston). До структури лінгвістичної оцінки залучаються оцінний суб'єкт та об'єкт, а також аксіологічне відношення зі значенням “добре”/“погано”, яке, за О. М. Вольф, репрезентується як словами із семою оцінки, так і висловлюванням у цілому. Імпліцитними компонентами оцінної структури є шкала оцінки й аксіологічні стереотипи (О. М. Вольф).

Якщо суб'єктом оцінки може бути адресант висловлювання, інша особа або група людей, соціум, – тобто вибір є відносно обмеженим, – то об'єкт оцінки може бути представлений значно більшим колом реалій. Для аналізу оцінного значення в дискурсі в дисертації звужено коло реалій, які слугували б об'єктом оцінки, до щонайменше двох: певна особа – учасник мовленнєвої взаємодії та все, що прямо чи опосередковано пов'язано з нею. Таким чином, у дослідженні розглянуто ситуації, коли об'єктом оцінки є адресант або адресат висловлювання, включаючи реалії, які є частиною їх особистісного простору. У зв'язку з цим аналіз оцінного значення потребує також розгляду випадків, коли об'єктом оцінки є адресант, тобто висловлювання самооцінки, та типів адресата, коли мовець оцінює іншу особу.

Отже, окремим об'єктом розгляду в роботі постало значення самооцінки, яке витлумачується як особистісне судження індивіда про власну цінність та його висловлювання цього судження. Останнє виражається в установках, властивих індивіду (R. Burns, C. Rogers). Поняття самооцінки ґрунтується на теорії, відомій у гуманітарних науках як Я-концепція, яка є сукупністю всіх уявлень індивіда про себе й охоплює переконання, оцінки та тенденції поведінки (З. С. Карпенко, R. Burns, C. Rogers), а її особливість як комплексу установок полягає в тому, що об'єктом у цьому випадку є сам носій установки. Завдяки самоспрямованості всі емоції й оцінки, пов'язані з образом Я, є дуже сильними і стійкими, а інформація, яка, на перший погляд, не має оцінного змісту, у певному контексті може стати оцінною. Мовна структура самооцінки тотожна структурі оцінки, тобто передбачає наявність суб'єкта, об'єкта та оцінного предиката з аксіологічним значенням. Єдиною відмінністю структури самооцінки є те, що суб'єкт та об'єкт оцінки в ній збігаються. Як свідчить аналіз фактичного матеріалу, самооцінні висловлювання вживаються мовцями з такою комунікативною метою: а) для дотримання вимог етикету, правил ввічливості, певних соціальних ритуалів. Сюди належать мовленнєві моделі типу “It's the same with me“ або “Such things happen to me all the time“, як, наприклад, у цьому фрагменті, де героїня за допомогою негативної самооцінки демонструє люб'язність та невибагливість у ролі гості в чужій оселі:

“I know, I know, ” said Vivienne, observing the look on her face, gave an unrepentant smile. “The place is kind of a mess. I