Аналіз впливу основних світових фінансових організацій на соціально-економічний розвиток України

Негативний приклад реалізації проектів МФО показує безпосередньо Мінфін. Зокрема, ним не реалізовано своєчасно та ефективно проект „Розширення доступу до ринків фінансових послуг”, відповідно, не отримано очікуваних результатів від шестирічного його впровадження, а 133 млн. дол. США (87 відсотків коштів позики) анульовано. Прямі збитки від цього нереалізованого проекту у вигляді відсотків та комісій становили майже 10 млн. гривень[34]. Із суттєвими затримками впроваджується Мінфіном і проект щодо модернізації державних фінансів, у рамках якого вибрано за два роки лише 2 відсотка позики. Мінфіном не забезпечено належного та якісного виконання функцій представника позичальника кредитних коштів, зокрема його звітування перед Урядом є необ’єктивним і неповним, фактично пропозицій щодо вирішення проблемних питань спільних з МФО проектів у 2010 році він не розробляв.

Ефективність співпраці України з МФО у 2010 році не поліпшилася.

Не забезпечено належного та якісного звітування перед Урядом щодо стану використання запозичених у міжнародних фінансових організацій редитних коштів, яке фактично виявилося необ'єктивним і неповним. Шістдесят відсотків залучених суб'єктами господарювання у 2010 році кредитних ресурсів під державні гарантії призначалося для вирішення проблем з реструктуризацією раніше накопичених боргів, а не для реалізації інвестиційних проектів. Рішення Кабінету Міністрів України щодо надання державних гарантій приймались без належного обґрунтування, як наслідок, дві третини їх у 2010 році було скасовано (15 рішень на суму 45 млрд. гривень).

Внаслідок відсутності з боку Мінфіну контролю за цільовим використанням цих кредитних ресурсів борги суб'єктів господарювання, як і в попередні роки, перекладаються на державний бюджет. Здійснені виплати з державного бюджету за гарантованими зобов’язаннями суб'єктів господарювання, які неспроможні їх погасити, перевищили видатки, визначені Законом України „Про Державний бюджет України на 2010 рік”, в 10 разів.

 

 

 

Участь МФІ надає Україні низку прямих вигод. Адже ресурси МФІ спочатку використалися в сферах, які довгий час не могли бути привабливими для приватного бізнесу (модернізація державного управління, інфраструктури). Та й відсоткова ставка за виділені ресурси традиційно істотно менше вартості комерційних кредитних ресурсів. Саме відносна дешевина ресурсів багато в чому робить ресурси МФІ доступним і вигідним джерелом розвитку в соціальній і економічній сферах. Ефективність співробітництва багато в чому залежить від сфери застосування, а також учасників проектів. Всі проекти, основними суб’єктами яких є приватний сектор, проходять строгий фінансовий аналіз, а відповідальні особи компаній-учасників несуть повну відповідальність за результативність і ефективність. Зовсім інша ситуація в сфері державних проектів, тобто тих, стосовно яких держава бере на себе зобов’язання, у т. ч. в частині залучення фінансування. У цьому випадку ресурси МФІ стають державними запозиченнями, тобто передбачають плату за їхнє використання, що може привести до додаткового навантаження на гаманці українців. І тут існує ціла низка проблемних сфер.

Досвід реалізації інвестиційних проектів свідчить, що питанню їх ефективності не завжди приділялося достатньо уваги, зокрема, порушувалися графіки реалізації проектів, доводилося анульовувати частину позики. Незадовільний стан реалізації проектів МБРР та ЄБРР в Україні зумовлений існуванням проблем системного характеру, головними серед яких є:

неналежне обґрунтування ініціювання та планування проектів; формування ризикової та диспропорційної структури проектного портфеля МБРР;

складні довготривалі процедури МФО щодо набуття чинності угод про позики та внесення змін до них;

відсутність реальної відповідальності українських виконавців та бенефіціарів за несвоєчасне і неякісне впровадження проектів;

недосконалість механізмів управління такими проектами.

Численні недоліки на підготовчому етапі та під час реалізації проектів призводять до втрати кредитного ресурсу для їх фінансування.

Успішнішим виявилося впровадження проектів ЄБРР, які мають чітку інвестиційну спрямованість та вимагають обов’язкового співфінансування інших учасників.

Істотним обмежувачем результативності й ефективності діяльності МФІ в Україні є слабість інституціонального й економічного середовища. З одного боку, небажання й неготовність адміністративно-бюрократичного апарата до відкритої діяльності, що стимулює економічну активність. З іншого боку – монополізовані бізнес-утворення, а також державні підприємства, які вимагають пільгових умов і слабко зацікавлені у відкритій і економічно ефективній діяльності. Це не могло не відбитися на якості державної політики в зазначеній сфері. Так, в Україні довгий час була відсутня єдина стратегія співробітництва із МФІ. Лише в 2006 р., уперше за роки незалежності, урядом була затверджена трирічна програма. Однак, навіть у цьому документі не було вирішене принципове питання про відповідальність, не визначений єдиний центр.

Хоча Україна несе державні зобов’язання перед МФІ за отримані ресурси, все-таки пропоновані проекти далеко не завжди затверджуються нормативно-правовими актами, як того вимагає українське законодавство. У результаті, значні ресурси використаються державою на «самовдосконалення» без зрозумілих вигід для країни. Для прикладу, на модернізацію податкової служби вже використані десятки мільйонів запозичених доларів, однак результативність – досить сумнівна. Так, відповідно до міжнародного рейтингу привабливості країни для ведення бізнесу Doing Business, Україна в останні роки по суті не досягла ніяких позитивних результатів, і за критерієм «сплата податків» два роки поспіль посідає передостаннє місце з 175 оцінених країн.

Виходячи з аналізу результатів проведених за 2009