Антропологічний склад сучасного населення України за даними В. Дяченка

 

 

 

Наведені дані свідчать про те, що сучасна людність України загалом визначається низькими відсотками «класичних» расово-діагностичних ознак зубної системи (лопатоподібні різці, дистальний гребінь тригоніда, колінчаста складка метаконіда), підвищення яких пов’язане зі впливом монголоїдного антропологічного компонента. Крім того, українцям властивий помірний рівень редукції молярів. Нагадаємо, що таке поєднання ознак характерне для популяцій середньоєвропейського одонтологічного типу, який включає кілька різновидів – підтипів, чи територіальних комплексів, котрі досить істотно різняться між собою.

Аналіз варіацій одонтологічних ознак в українських групах дає підстави виділити три територіальних комплекси – різновиди середньоєвропейського типу, а саме: наддніпрянський матуризований, тобто масивний, наддніпрянський грацилізований, тобто менш масивний, та карпатський.

Наддніпрянський матуризований комплекс охоплює кілька регіонів Правобережжя Середньої Наддніпрянщини, Південної Волині, Рівненського та Житомирського Полісся. Він характеризується помірним відсотком чотиригорбикового першого нижнього моляра (як правило, до 10%, що вказує на низький рівень редукції зубної системи), а також невисокою в масштабі Східної Європи, але підвищеною в межах України концентрацією ознак «східної» орієнтації: лопатоподібних різців – до 5%, колінчастої складки – до 10%, шестигорбикових перших нижніх молярів – до 6%.

Цікаво, що в окремих районах Волині та Полісся (Гощанський район Рівненщини, Овруцький район Житомирщини та Менський район Чернігівщини) збереглися дуже архаїчні варіанти середньоєвропейського одонтологічного типу (поєднання низьких частот чотиригорбикових і підвищених – шестигорбикових нижніх молярів із мінімальними відсотками ознак «східної» орієнтації), котрі були властиві ще неолітичній людності. Водночас у північній смузі України (Рокитнівському районі Рівненщини, Ємільчинському, Малинському та Овруцькому районах Житомирщини, Поліському районі Київщини та Ріпкинському районі Чернігівщини) іноді спостерігається підвищення рівня грацилізації зубів, яке до того ж супроводжується деяким збільшенням відсотка колінчастої складки метаконіда (аж до 10, 2% у Малинському районі). Наведене сполучення ознак наводить на думку про наявність на півночі України певного, загалом незначного компонента північного грацильного типу, носіями якого в минулому були фінські, а вже в І тис. н. е. – і балтські племена, пізніше асимільовані слов’янами.

Що ж до центральних районів України, то риси середньоєвропейського типу вперше відзначені тут у носіїв ямної культури доби енеоліту (могильник біля с. Баштечки Черкаської обл.). Крім того, вони були властиві племенам скіфського часу (могильник біля с. Медвин Київської обл.), деяким групам людності черняхівської культури II – V ст., нащадкам літописних полян (могильники біля сіл Григорівка та Бучаки Київської обл. та ін.).

Наддніпрянський грацилізований комплекс загалом близький до попереднього, відрізняючись від нього лише більш високим рівнем редукції нижніх молярів (надто першого зуба даного класу), що, безумовно, свідчить про вплив південноєвропеоїдного одонтологічного компонента. Зауважимо, що цей комплекс не має чітко окресленого ареалу: острівці високих частот чотиригорбикових перших нижніх молярів (10 – 15%) зафіксовані і на півдні Київщини, й на Полтавщині, і в інших районах України.

Поява грацильного компонента у будові зубів населення України пов’язана з племенами трипільської культури доби міді (могильник поблизу с. Маяки Одеської обл.), з окремими групами людності ямної культури доби енеоліту (кургани з Північно-Західного Причорномор’я), з племенами білозірської культури доби пізньої бронзи (могильники Будуржель та Кочкувате), з частиною скіфських та сарматських племен степової зони (кургани з Нижнього Подунав’я та Нижньої Наддніпрянщини), з аланськими племенами VII – X ст. басейну Сіверського Дінця (могильник біля с. Верхній Салтів Харківської обл.), з нащадками літописних сіверян (могильник біля с. Камінне Сумської обл.).

Карпатський комплекс охоплює українців Прикарпаття (галичан), деяких гірських регіонів (гуцулів), закарпатців та буковинців. Він характеризується підвищеним відсотком чотиригорбикових форм першого (понад 10%) і другого (понад 85%) нижніх молярів, підвищеною частотою горбика Карабеллі, який трапляється у 42 – 50% випадків, і найнижчою в Україні концентрацією ознак «східної» орієнтації: лопатоподібних форм першого верхнього моляра і дистального гребеня тригоніда (не вище 2%), колінчастої складки метаконіда (в основному 1 – 3%), шестигорбикових форм першого та другого нижніх молярів (до 2%). Зауважимо, що за підсумками міжгрупових порівнянь українці карпатської зони мають певні аналоги серед окремих південно-західних груп поляків, угорців Закарпаття, греків-еллінів Приазов’я, чорногорців. Риси даного комплексу (підвищений рівень редукції першого нижнього моляра, низька концентрація ознак «східного» походження, високий відсоток горбика Карабеллі і т. ін.) виразно простежуються у давньоруського населення Галича і в носіїв одного з територіальних варіантів черняхівської культури – прутсько-дністровського. З наведеного випливає, що витоки антропологічних особливостей української людності Карпат сягають принаймні першої половини І тисячоліття.

За підсумками дерматогліфічних досліджень (див. табл. 30), українці загалом належать до типових