Антропологічний склад сучасного населення України за даними В. Дяченка

 

 

Центральноукраїнська область обіймає майже всю Середню Наддніпрянщину, Поділля й деякі суміжні регіони, людність яких характеризується переважанням гена r (0), тобто першої групи крові (близько 60%) ; відносно високою варіабельністю гена p (А) – 22 – 30%; низькими й помірними відсотками гена q (В) – у середньому близько 15%. За цими ознаками українці окресленої зони мають аналоги серед росіян центральної смуги європейської частини Російської Федерації, білорусів, окремих груп поляків.

Поліська область охоплює всю Волинську, більшу частину Рівненської, північ Житомирської, північний схід Львівської та північ Тернопільської областей. Корінному населенню цих регіонів властиві низький відсоток гена p (А) – 23, 5%, дещо підвищений – гена q (В) – 17, 9% і високий у масштабах Східної Європи відсоток гена r – (0) – 60, 3%. Крім того, спостерігаються дещо підвищена резус-негативність (13, 9%), відносно високий відсоток генів m (60, 5%) та Нр’ (47, 4%) і, навпаки, занижена концентрація антигена Gm (1).

Деснянська область включає Чернігівську і більшу частину Сумської областей. За більшістю гематологічних характеристик вона дуже близька до поліської. Тут лише дещо вищий відсоток гена r (0) – 63, 2% – та антигена Gm (1) і нижчий – гена p (А) – 21, 2%, q (В) – 15, 6%, m – 61, 2%, Нр’ – 44, 2%, а також резус-негативності (12, 7%).

Статистичні розрахунки показали, що за комплексом гематологічних маркерів мешканці Правобережного та Лівобережного Полісся близькі до українців суміжних історично-етнографічних регіонів. Разом із тим простежуються давні генетичні зв’язки з росіянами Верхньої Волги та білорусами. Крім того, існують певні аналогії між гематологічними комплексами поліщуків та деяких прибалтійських популяцій.

Карпатська область охоплює Закарпатську, Івано-Франківську, південно-західні райони Львівської та частину Чернівецької областей. Людність окреслених теренів характеризується найсвоєріднішим у Східній Європі поєднанням гематологічних характеристик. Так, їй властиві високі й дуже високі частоти гена p (А) (від 27, 5 до 35, 6%, середня – 29, 9%) і, навпаки, низькі й помірні відсотки гена q (В) (від 11 до 16%, середня 14, 2%). Крім того, у цій зоні спостерігається зниження частоти резус-негативності. За цими ознаками українці Карпат близькі до молдаван і болгар (разом із тими, що мешкають на південному заході Одещини), північно-східних румунів, угорців, словаків, меншою мірою – до сербів, боснійців та інших південних слов’ян.

На думку Є. Данилової, генетична своєрідність українців Карпат пояснюється принаймні двома обставинами: 1) територіальною близькістю цього регіону до Балканського півострова і давніми генетичними взаємостосунками з етнічними групами південно-східної Європи; 2) спільним з Балканами напрямком мутагенних процесів, зумовленим схожістю ландшафту і відносною ізоляцією в минулому окремих невеликих популяцій у гірській місцевості.

Остання область – південно-східна – обіймає Причорноморську низовину й Великий Донбас, де спостерігаються тенденція до підвищення відсотка генів р (А) – до 28, 1%, q (В) – до 17, 2%, відносно висока концентрація гена М (аж до 67% у Харківській області) й невисока – резус-негативності. Таке сполучення ознак свідчить про те, що українці даної області зазнали певного впливу давніх іранського (південноєвропеоїдного) та тюркського (з певною монголоїдною домішкою) компонентів. За гематологічними маркерами вони дуже близькі до населення Ставропольського та Краснодарського країв Російської Федерації, значна частина якого є нащадками запорозьких козаків.

Вплив іранського та тюркського компонентів на генофонд південно-східних популяцій українців зазначила також Р. Старовойтова на підставі аналізу частот гена Hp1 та антигена Gm (1). Водночас вона констатувала відсутність монголоїдної домішки у гематологічному комплексі українців Середньої Наддніпрянщини.

Підсумки. Усі наведені системи морфофізіологічних ознак свідчать про те, що українці належать до типових представників великої європеоїдної раси. Займаючи проміжне становище між північними та південними європеоїдами, вони більшою мірою тяжіють до останніх. Згідно з даними соматології, сучасній українській людності загалом властиві відносно високий зріст, брахікефалія, доволі темний колір очей та волосся, середня ширина обличчя, пряма форма носа, середній розвиток третинного волосяного покриву. Відхилення від цього комплексу ознак спостерігаються у поліській зоні, у Карпатах, Буковині, Нижній Наддніпрянщині, що дає підстави виокремити тут локальні антропологічні варіанти. Певні регіональні відмінності зафіксовані й за підсумками одонтологічних, дерматогліфічних та гематологічних досліджень. Водночас можна констатувати, що українці більш однорідні в антропологічному плані, ніж, скажімо, італійці чи французи.

Фізичні особливості сучасної людності України сформувалися на основі морфологічних рис літописних слов’янських племен, що мешкали на її теренах за доби середньовіччя: полян, древлян, тиверців, уличів, сіверян і, очевидно, білих хорватів, які у свою чергу успадкували риси своїх попередників. Глибока лінія генетичної спадковості, за даними краніології та одонтології, простежується в Середній Наддніпрянщині, а саме: племена доби бронзи – скіфи лісостепової смуги – населення черняхівської культури – давньоруська людність – сучасні українці. Що ж стосується найархаїчніших рис морфологічної будови, то вони найвиразніше простежуються у сучасної людності Правобережного Полісся. Тут, а також на Волині та Лівобережному Поліссі фіксується наявність балтського і, меншою мірою, фінського компонента. Водночас у деяких регіонах Лівобережної України та Нижньої Наддніпрянщини відчутний вплив давнього іранського, а в Карпатах та Східній Буковині – фракійського компонентів. Крім того, у Середній та Нижній Наддніпрянщині помітна незначна монголоїдна домішка, що є відгомоном слов’янсько-тюркських стосунків доби Київської Русі.

Загалом в антропологічному складі українського народу знайшли відображення складні етногенетичні процеси, що відбувалися на його етнічній території упродовж останніх тисячоліть. Ці процеси, які мали багатовекторний характер, не слід розглядати як незмінне поступальне біологічне відтворення поколінь. «Коли ми кажемо, що є автохтонами на нашій землі, – писав з цього приводу відомий вчений В. Петров у книзі «Походження українського народу», – що живемо на ній не від VI ст. по Різдву, а ще від III тис. перед Різдвом, ми повинні зважати, що між нами і людністю неолітичної України лежить кілька перейдених нашими предками епох, кілька етапів етнічних деформацій... Наша автохтонність не була плодом і наслідком лише самої біологічної зміни й біологічного відтворення поколінь, що в русі часу, протягом тисячоліть послідовно заступали одне одного... В громах і бурях знищень, у бурхливих зламах творився український народ, що став таким, яким ми його знаємо нині». З цими словами важко не погодитись.

 

 

1. Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу. – К. : Наук. думка, 1965. – с. 126.
2. Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян. – M. : Изд-во Моск. Ун-та, 1973. – 272 c.
3. Зубов А. А. Одонтология: Методика антропологических исследований. – М. : Наука, 1968. – 200 с. ; Зубов А. А. Одонтоглифика // Расогенетические процессы в этнической истории. – М. : 1974. – С. 11-42.
4. Данилова Е. И. Гематологическая типология и вопросы этногенеза украинского народа. – К. : Наук. думка, 1971. – 128 с. ; Старовойтова Р. А. Этническая геногеография Украинской ССР. – К. : Наук. думка, 1979. – 142 с.
5. Сегеда С. Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект. – К. : Вид-во ім. О. Теліги, 2001. – С. 102.
6. Дяченко В. Д. Антропологічний склад … – С. 47.
7. Дьяченко В. Д. Антропологический состав и расселение // Украинцы. макет тома серии “Народы и культуры”. – Книга 1. Этническая история. Антропология. Язык. Расселение. – М., 1994. – С. 184.
8. Дяченко В. Д. Антропологічна характеристика // Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. – К. : Наук. думка, 1987. – С. 42.
9. Дяченко В. Не тільки чорнії брови, карії очі (антропологічні типи на етнічній території українського народу) // Віче. – 1992. – №4. – С. 117.
10. Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу // Студії з української етнографії та антропології. – К. : Мистецтво, 1995. – С. 56.