Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи)

Методологічна рефлексія біосоціальної проблеми свідчить про єдність, взаємозумовленість і взаємодію живої природи, людини й суспільства. Глибоке знання природи людини і, насамперед дитини, дає підстави вважати, що в розвитку будь-якого учня спостерігаються як процеси, що повторюють еволюцію людини як виду, так і ті, що характеризують індивідуальну історію конкретної людини. Тому діти багато в чому неоднакові, а в силу цього результати розвитку й соціалізації є завжди різними. Звідси робимо висновок, що національні системи навчання і виховання повинні забезпечити для людини, яка навчається, оптимальні умови активного розвитку як у фізичному, так і в соціальному й духовному плані. А для цього педагогічна діяльність має бути своєчасною, оскільки кожен період у житті – це окрема цілісність, самостійність і самоцінність як з сильними, так і з слабкими моментами, що передбачає результатом розвитку дитини зміну людини в цілому, а не тільки психіки й інтелекту.

Антропологізація педагогічного процесу взаємопов’язана з такими методологічними принципами, як цілеспрямованість вивчення особистості, комплексність дослідження особливостей освітньої системи, об’єктивність, динамічність навчання, а також його безперервність. Антропологізм акцентує увагу на певних соціокультурно обумовлених позиціях: пізнання дитини як реального індивіда з притаманними йому слабкими й сильними якостями і як повноцінного суб’єкта наукового пізнання (Дж. Орвілл) ; як змінну соціальну істоту, що знаходиться на конкретному етапі розвитку в процесі глибоких внутрішніх і зовнішніх змін, результати яких можуть бути повністю вичвлені лише в майбутньому (М. Коул) ; як суб’єкта педагогічного процесу, у якому вихователю слід спиратися на базові характеристики конкретного етапу, враховуючи особливості віку й умови життя дитини в родині й у суспільстві.

Концептуальний аналіз антропологічної орієнтації і практичного досвіду антропологізації освіти як спрямованості усіх її складових (мети, змісту, технологій, організації, управління і наукових досліджень) на безперервну реалізацію можливостей особистості, її самоздійснення в природному, культурному й суспільному просторі дозволило визначити й обґрунтувати критерії та принципи реалізації педагогічного антропологізму в гуманістично орієнтованому навчанні і вихованні.

Освітні інновації, головними домінантами яких стають суб’єкт-суб’єктні відносини, гуманність, інтерактивність у навчанні і вихованні тощо, значною мірою притаманні особистісно орієнтованій парадигмі, яка спирається на антропологічні принципи самоцінності, природовідповідності, соціо- і культуровідповідності, амбівалентності людини, яка навчається, а тому вона більш за все відповідає критеріям реалізації педагогічного антропологізму. Вихідним положенням цієї освіти є ідея самоцінності особистості, її духовної суверенності, а метою – формування людини як особистості, творця самої себе і довкілля, розвиток її духовних цінностей.

Антропологічна орієнтація підготовки майбутнього вчителя націлює його на збереження й удосконалення природи дитини в процесі навчання й виховання поряд з традиційним набуттям знань, умінь і навичок, що цілком відповідає і потребам педагога як вільної творчої особистості. В управлінні процесом професійної діяльності антропологізм наповнює змістову складову професійного розвитку особистості філософією людини, динамічну – професійним розвитком через ідентифікацію до творчої самореалізації, інституціальну – організацією позитивного гуманного середовища, технологічну – адекватними формами, методами й засобами реалізації гуманістичного управління. На основі антропологічного підходу нами обґрунтовано умови поліпшення управління професійною підготовкою майбутніх педагогів: цілеспрямованість організації підготовки студентів на основі їх диференційованих потреб, урахування природних можливостей особистості в процесі інноваційної діяльності; посилення уваги до гармонізації взаємовідносин і взаємодії студентів і викладачів. Антропологічно спрямована підготовка вчителя сприяє розвитку гуманістичного світогляду, складовими якого можна вважати: органічну орієнтованість на кожну людину як на таку, що має певну цінність і невід’ємні права й обов’язки; визнання антропологічних пріоритетів (життя, фізичне й психічне здоров’я дитини, дотримання її прав і свобод тощо) ; формування ціннісного ставлення до кожного дня й періоду життя, до дитинства як найціннішого часу в розвитку людини; визнання й органічне сприйняття гуманістичних цілей виховання (цілісний розвиток дитини як особистості, гармонія дитини з природою, суспільством, собою, створення комфортних емоційних умов у освітніх закладах тощо) ; орієнтація на виховання як на важливий компонент педагогічного процесу, на взаємодію, діалог, взаємний рух дорослого і дитини назустріч один одному; усвідомлення того, що успішно виховувати можна тільки за умов збігу уявлень дорослого й дитини про досконалу людину тощо.

На основі аналізу педагогічного досвіду доведено, що оптимальними принципами наукової організації праці антрополого спрямованої особистості педагога слід вважати принцип оптимальності, що виявляється у створенні максимально сприятливих умов для проведення конкретного навчального заняття; принцип гуманізації, який пов’язаний з усуненням негативного впливу педагога на того, хто навчається; принцип економії сил, засобів і часу на організацію конкретного навчання; принцип індивідуальності й конкретності доручень; принцип планування; принцип єдності теорії і практики навчання; принцип постійного й доброзичливого контролю за системою засвоєння понять і набуттям знань і умінь тощо.

Повнофункціональний розвиток особистості вчителя буде забезпечений лише за умови синтезу