Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи)

Визначення антропологізму як педагогічної категорії дозволило розкрити, обґрунтувати антропологічний вимір гуманізації освіти, який означає: розуміння освіти у світлі антропології не як підняття людини до якогось заздалегідь передбаченого ідеалу, що відображає людську сутність, а як безперервну реалізацію можливостей особистості, її варіативну актуалізацію і самоздійснення в культурному, суспільному, природному просторі; визнання людини універсальним світом

 

Таблиця 1

Характерні риси й основні етапи еволюції антрополого-освітньої рефлексії

Етапи

Характерні риси освітнього середовища Основні методоло-гічні підходи до виховання людини Провідні методи Проблеми і суперечності

“Наївні” антрополого-освітні пошуки

(до середини ХІХ ст.) Відносно “незмінне” соціокультурне середовище;

ідентичність організації буття людини;

малий обсяг інформації Виховання – справа досить проста, легка, а виховний ідеал – сам педагог Аналіз екзистенції вчителя і учня, аналогія, екстраполяція “повноти власних переживань”, припущення єдності людської природи Герменевтичне зіставлення

“тексту-контексту”

– співвідношення особистісних екзистенційних феноменів педагога і того,

хто навчається

Сумативна педагогічна антропологія (60-ті роки ХІХ ст. – кінець ХХ ст.) Кардинальні зміни в антро-полого-педаго-гічній свідо-мості, пов’язані з появою антро-пологічної науки і з необхідністю в системних об`єктивних знаннях про людину й методах їх отримання Гуманізм і повага до особистості, визнання самобут-ності внутрішнього світу людини, первинність відносно кожної “прикладної реаль-ності” формуються в нову методоло-гічну стратегію створення сумативного антро-пологічного про-стору, де синтезу-ються знання про людину Синтез знань про людину, проекція авторського тексту, збирання й інтеграція антропологічних знань Прагнення повноти педаго-гічного знання зводить його до рівня метанауки, до неможливості інтеграції (проблема невід-повідності науко-вої мети і форм її реалізації), від-сутності нового методу отримання наукового знання про Homo educandus

Феноменологічна педагогічна антропологія (від початку ХХІ ст.) Посилення уваги до особистості, до її мікрокосму, зовнішнього оточення, диференціація феномена людини як складної організованої системи, необхідність більш повного розкриття цієї системи Неогуманізм, екзистенціалізм, феноменологія, постмодернізм, філософія освіти.

Вивчення феномена людини у контексті освіти, дослідження людини в процесі розвитку засобами навчання і виховання Синтез різних наукових знань про людину в конкретній освітній ситуації, синтез екзистенційних феноменів людини, конкретизація людського феномена в освітній ситуації Певна відсутність власної системи отримання нових науково-педаго-гічних знань про феномени люд-ського існування; проблема обґрунтування інтеграції та інтерпретації різних наукових знань про людину

та їх реалізації у конкретних організаційно-управлінських умовах природного і соціального буття, який складається поступово, з входженням до самобутньої цілісності своєї життєдіяльності, до єдиної духовної дійсності соціалізації; розуміння людської цілісності як єдності трьох «сутностей» – біологічної, соціальної і духовної, що допомагає людині усвідомити: «жити по-людськи» – це не тільки сито, не тільки відповідально, не тільки духовно, але й так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постійно взаємодоповнювали одна одну; сприйняття людини раціональною й ірраціональною, природною і суспільною, духовною і біологічною істотою, яка сама визначає власне життя, відповідно до чого освіта буде ефективною лише за умов природовідповідності людині, забезпечення самоактуалізації особистості, пріоритету цінностей, що пов’язані з особистісним способом буття людини (К. Роджерс) ; визнання навчального процесу й змісту навчальних програм лише засобами, що сприяють вияву різнобічних бажань особистості, яка самоактуалізується (І. Бех) ; необхідність перенесення акцентів у процесі навчання з завдань формування особистості на завдання створення умов для максимального розвитку її внутрішнього потенціалу, для перетворення індивіда на особистість, яка самоактуалізується (В. Муляр) ; перехід до нових стосунків педагога з учнями, до актуалізації внутрішніх мотивів навчання на противагу зовнішнім, що є необхідним для задоволення різноманітних потреб повнофункціональної людини.

Саме ці параметри детермінують систему критеріїв антропологічно бездоганних інновацій у гуманістично орієнтованій освіті.

У четвертому розділі “Ідеї антропологізму в гуманістично орієнтованих інноваційних технологіях навчання і виховання” визначено основні характеристики антропологізму в гуманізації освіти, проаналізовано освітній досвід розробки й впровадження антропологічних інновацій, встановлено принципи і критерії реалізації педагогічного антропологізму в гуманістично орієнтованому навчанні і вихованні й у підготовці майбутнього вчителя.

На підставі здійсненого аналізу антропологічного внеску видатних учених, впливових національних шкіл і педагогічного досвіду реалізації антропологічно спрямованої педагогічної діяльності в межах особистісно орієнтованої парадигми освіти, проведеного обґрунтування гуманістичних засад навчання і виховання, а також визначення в категоріальній площині педагогіки понять, які досить часто в науці ідентифікуються (антропологія, антропологізм, антропологічний підхід, антропоцентризм, антропологічний фактор), доходимо висновку, що антропологізм здатний змінити як мету,