Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи)

З кінця ХІХ століття філософська антропологія намагалася зрозуміти реальне людське буття в усій його повноті, визначити місце людини в світі й ставлення людини до світу, що є фундаментом не тільки філософії, але й будь-якого знання про людське життя в цілому, оскільки філософський спосіб мислення поєднує конкретно-наукове вивчення різних сфер буття з абстрактно-спекулятивним осягненням дійсності, людського в людині, її справжньої сутності, вільного й творчого єства, створює цілісний образ людини (І. Кант, Л. Фейербах, О. Касман, М. Шелер). Сучасна філософська антропологія – це один з розділів філософії, це – філософія людини, що вивчає видові, родові, індивідуальні форми буття людини, синтезує теоретичне й ціннісне бачення її. У філософській антропології існують і співіснують різноманітні течії, школи: екзистенціалізм, персоналізм, космізм тощо. Між тим, є певні, іноді очевидні, навіть яскраво виражені, розбіжності в цих напрямках, тому умовно їх поділяють на матеріалістичні, дуалістичні, ідеалістичні концепції. Але всі вони намагаються осягнути природу людини, вважають основоположними особливостями її здатність діалектично поєднувати в собі природне і соціальне, об’єктивний і суб’єктивний світ, розглядають людину в єдності зі світом. Саме тому філософію людини деякі дослідники не відрізняють від педагогічної антропології (О. Больнов, В. Куліков, О. Данилюк).

Чільне місце в антропології посідає теологічна антропологія, що пов’язана з трактуванням сутності людини у світлі догматики тієї чи іншої конфесії: протестантська антропологія (Р. Нібур, П. Тиллих), католицька антропологія (Г. Марсель, Ж. Маритен, П. Тейяр де Шарден), православна антропологія (Є. Трубецькой, П. Флоренський, М. Бердяєв), іудаїстська антропологія (М. Бубер), ісламська, буддистська та інші антропології.

До антропологічного знання належать фізична, соціальна й культурна антропології. Вони сконструйовані як соціальні наукові дисципліни і становлять собою особливі наукові інститути – наукові асоціації зі своєю пресою, фондами, ієрархією наукових ступенів і звань, а також особливими департаментами в університетах. У деяких країнах, зокрема в США, фізична антропологія часто об’єднується в межах одного департаменту з культурною або соціальною. В інших – Великобританія, Франція – фізична антропологія, як правило, існує окремо від зазначених дисциплін і організована в складі інститутів біологічної науки. Фізична антропологія – біологічна дисципліна, яка вивчає походження й еволюцію фізичної організації людини і її рас. Термін «антропологія» в біологічному розумінні вперше зустрічається в назві книги Магнуса Хундта «Антропологія про гідність, природу і якості людини та про елементи, частини й члени людського тіла» (Лейпціг, 1501 р.). Основні розділи фізичної антропології: (1) морфологія, (2) антропогенез, (3) расознавство або етнічна антропологія.

Встановлено, що соціальна й культурна антропологія за сутністю є однією наукою, але різні назви вказують на певні відмінності. Назва «культурна антропологія» (cultural antropology) з’явилася на початку ХХ ст. у США. Поширеною вона була і в деяких університетах за межами цієї країни, особливо там, де більш відчутним був вплив американських наукових центрів. У Великобританії та її колишніх домініонах на межі ХІХ-ХХ ст. виникла назва «Соціальна антропологія» (social antropology). В університетах за межами Британської співдружності й навіть у США також зустрічаються департаменти з подібною назвою. Поділ антропології на соціальну й культурну іноді теоретично пояснюється різними поглядами на трактування основного предмета пізнання. У США, з часів Ф. Боаса, основним предметом вважають культуру, стверджуючи, що саме культура є головною феноменальною реальністю, а соціальна структура – це лише одна з її передумов і спосіб існування. Британські вчені в цьому питанні стоять на іншій, протилежній позиції і, спираючись переважно на праці А. Редкліфф-Брауна, вважають сутністю культури сукупність ідеальних форм взаємодії людських угруповань. Особливу проблему становить співвідношення між культурною й соціальною антропологією й дисциплінами, що виникли в ряді країн і традиційно називаються етнологією, етнографією, народознавством тощо. Ці дисципліни мають спільні корені, які сягають середини другої половини ХІХ століття. У ті часи існувала невизначеність стосовно назви щойно народженої галузі наукового пізнання, тому терміни антропологія, етнологія, етнографія, іноді навіть соціологія вживались як синоніми, і лише згодом утворились різні найменування. І все ж, незважаючи на те, що в кожній з національних дисциплін завжди зберігалася своя специфіка, зумовлена особливостями історичного розвитку, дослідницькі завдання й предмет пізнання в цілому залишалися однаковими.

В історії науки неодноразово намагались логічно упорядкувати розбіжності в найменуванні споріднених дисциплін, проте вони все-таки залишилися. Багато дисциплін не стали самостійними, що ми й спробували відобразити на схемі (рис. 2), акцентуючи увагу на джерельному (ціннісно-едукаційному) аспекті всіх галузей антропологічного знання.

Педагогічна антропологія в найпростішому розумінні входила