Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи)

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

- дослідити еволюцію антропологізму з акцентуацією на структуротвірну основу педагогічної антропології;

- розширити за допомогою антропологізму теоретичні уявлення про еволюцію гуманізму як світоглядного принципу освітніх перетворень з урахуванням реалій сучасного світу й законів коеволюції;

- визначити на основі антропологічного виміру теоретичні основи гуманізації освіти, її змістовотвірні складові й чинники;

- систематизувати світові та вітчизняні антропологічні інтерпретації навчання і виховання з метою використання цього потенціалу в гуманізації освіти України;

- обґрунтувати на концептуальному рівні принципи та критерії реалізації педагогічного антропологізму в гуманістично орієнтованому навчанні і вихованні й у підготовці майбутнього вчителя.

Джерелознавчу базу дослідження склала зарубіжна й вітчизняна психолого-педагогічна та філософська література з проблем модернізації освіти: монографії, дисертації, автореферати дисертацій, наукові статті, підручники тощо.

З метою забезпечення вірогідності наукових результатів використано методи порівняльного й історико-педагогічного аналізу науково-теоретичних і архівних джерел. Зокрема, документи й матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) – ф. ф. 16, 166, Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України) – Ф. 707. – Оп. 25, Центрального державного історичного архіву Києва (ЦДІА Києва) – Ф. 1235. – Оп. 1. Досліджувалися також фонди Центральної наукової бібліотеки АН України імені В. Вернадського, науково-довідкової бібліотеки Центрального державного історичного архіву м. Києва, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В. Сухомлинського, Запорізької обласної наукової бібліотеки.

У процесі дослідження опрацьовано постанови, резолюції, матеріали міжнародних та всеукраїнських педагогічних конференцій, публікації у періодичних виданнях.

Дослідження проводилося впродовж 1998-2004 років і охопило три етапи науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (1998-2000 рр.) вивчався стан розроблення досліджуваної проблеми в її теоретичному і практичному аспектах, встановлювалися підходи до реалізації наукових завдань, створювалася програма, було розроблено методику дослідження.

На другому етапі (2000-2002 рр.) досліджувалися антропологічні інтерпретації виховання і навчання в історико-філософській ретроспективі з метою узагальнення педагогічного досвіду, врахування антропологізму в освітньому середовищі.

На третьому етапі (2002-2004 рр.) здійснювалося узагальнення результатів дослідження, теоретично обґрунтовувались концептуальні засади впровадження антропологізму як чинника гуманізації освіти.

Методологічну основу дослідження становлять: інтегральні філософські положення про загальний зв’язок, взаємозумовленість і цілісність явищ і процесів розвитку суспільства, про зростаючу роль особистості в цих процесах. Ці діалектичні положення детермінують визнання законів єдності людини з природним, соціально-культурним середовищем, орієнтують на врахування зовнішніх впливів, яких зазнає людина, і її внутрішньої активності в життєдіяльності, а методологія визнання людини як істоти духовної, природної й соціальної є підставою для осмислення важливих принципів і підходів сучасної освіти.

Доповнює методологічні підходи дослідження синергетичне розуміння людини як складної самоорганізованої системи, розвиток якої визначається певними іманентними закономірностями. У дослідженні творчо використано методологічні й дидактичні принципи, концепції навчання і виховання, розроблені вітчизняними і зарубіжними вченими.

Теоретичну основу дослідження склали концепції та висновки зарубіжних і вітчизняних філософів (М. Бердяєва, В. Біблера, О. Блаватської, О. Больнова, І. Канта, О. Касмана, П. Наторпа, Г. Сковороди, Л. Фейєрбаха, М. Шелера), соціальних філософів (В. Андрущенка, В. Кременя, М. Михальченка, В. Муляра), антропологів (В. Баруліна, І. Вільш, К. Леві Строс, О. Огурцова, С. Сегеди, В. Шаронова), педагогів (Б. Бім-Бада, Є. Бондаревської, В. Бондаря, Л. Вовк, С. Гончаренка, В. Гриньової, О. Дубогай, І. Зязюна, С. Золотухіної, П. Каптерева, В. Кузя, В. Лозової, В. Лугового, А. Макаренка, О. Мороза, І. Прокопенка, В. Сластьоніна, В. Сухомлинського, Г. Троцько, К. Ушинського, М. Шкіля), психологів (Б. Ананьєва, Г. Балла, І. Беха, Л. Виготського, Д. Дубровського, О. Леонтьєва, С. Максименка, С. Рубінштейна), соціологів (О. Бороноєва, Є. Дюркгейма, Ю. Ємельянова, М. Скворцова), фізіологів (М. Бернштейна, Ч. Дарвіна, С. Давиденкова, М. Дубініна, В. Русалова, С. Рудзявичуса, В. Ефроїмсона), синергетиків (І. Добронравової, В. Лутая, М. Моїсєєва, А. Пригожина, І. Пригожина, І. Стенгерса), дослідників проблем післядипломної освіти (В. Маслова, П. Гусака, Н. Протасової), вчених інших галузей науково-антропологічного пізнання, які досліджували теоретичні, історичні аспекти навчання й виховання з позиції їх відповідності природі людини.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань на різних етапах дослідження було застосовано такі методи:

- інтерпретаційно-аналітичний метод, на основі якого здійснювалося вивчення, теоретичний аналіз і синтез зарубіжних та вітчизняних філософських, педагогічних і психологічних праць, першоджерел, офіційних і нормативних документів, навчальних програм, підручників і посібників, емпіричних джерел з узагальненням досвіду педагогічної діяльності;

- метод порівняльно-історичного аналізу, який дав змогу виявити тенденції, умови, технології, методи впровадження антропологічного підходу в освітянську практику й визначити передумови використання передового досвіду з антропологічною орієнтацією;

- метод теоретичного узагальнення, який забезпечив можливість аналізу явищ, що становлять предмет дослідження, формулювання узагальнених положень і висновків;

- гіпотетично-дедуктивний метод, що допоміг у формуванні робочих гіпотез, перевірених у процесі дослідження і підтверджених практично.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше на теоретичному рівні розкрито антропологізм як чинник гуманізації освіти й обґрунтовано його роль як головного концепту методології гуманістичних перетворень у навчанні і вихованні. На основі аналізу сучасного антропологізму, що розглядає людину як універсальний світ буття в єдності біологічної, соціальної і