Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи)

Необхідність реалізації антропологічного підходу в освіті посилюється завданнями гуманізації освіти, яка повинна спиратися на методологічні й аксіологічні основи антропологізму. На це звертають увагу відомі дослідники проблеми розвитку особистості й гуманістичного навчання та виховання (В. Андрущенко, Г. Балл, І. Бех, В. Бондар, Л. Вовк, С. Гончаренко, О. Дубогай, І. Зязюн, В. Кремень, В. Кузь, В. Луговий, В. Мадзігон, Ю. Мальований, С. Максименко, О. Мороз, В. Муляр, Н. Ничкало, В. Пазенок, Д. Пащенко, О. Савченко, О. Сухомлинська, А. Хуторський, М. Ярмаченко, О. Ярошенко).

Аналіз дисертаційних досліджень, філософських, психологічних і педагогічних праць, присвячених питанням антропологізації освіти, засвідчив, що історичний аспект цієї проблеми певною мірою знайшов відображення в роботах Б. Бім-Бада, С. Кулікова, А. Огурцова, а теоретико-практичний – у дослідженнях В. Максакової, В. Сластьоніна. Проте, визначення сутності, змісту, особливостей сучасного антропологізму й шляхів його реалізації в освіті перебуває поза межами аналізу, результати якого можуть мати теоретичне і практичне значення для педагогіки. Визначення антропологізму дотепер лишається на рівні погляду, принципу або концепції, що не дозволяє йому стати рушійною силою, чинником життєвих перетворень.

Зазначимо також, що системно недослідженим залишається й антропологічний потенціал, зосереджений у світовій і вітчизняній філософській, психологічній, педагогічній спадщині. Водночас, він є цінним для педагогіки своїм гуманістичним спрямуванням, теоретичним і практичним обґрунтуванням ефективних педагогічних технологій.

Необхідність розв’язання окресленого кола питань, актуальність і недостатня дослідженість проблеми антропологізму в освіті зумовили вибір теми дисертації “Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи) ”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану НДР кафедри загальної педагогіки Мелітопольського державного педагогічного університету при розробці проблеми “Базова компетенція спеціаліста вищого педагогічного закладу ІІІ-ІV рівня акредитації” (реєстраційний № 0102U01290), пов’язане з планом науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, зокрема з проблемою “Зміст, форми і засоби фахової підготовки вчителя”, затвердженою Постановою колегії Міністерства освіти і науки України, Президією Академії педагогічних наук України від 27. 11. 1996 року і є складовою комплексної науково-дослідної теми кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова “Науково-практичні проблеми актуалізації виховання особистості в процесі підготовки майбутнього вчителя”.

Тема дисертації затверджена вченою радою Мелітопольського державного педагогічного університету (протокол № 4 від 31. 01. 2001 року) і погоджена в Раді з координації досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 6 від 17. 06. 2003 року).

Мета дослідження полягає в розробці теоретико-концептуальних основ антропологізму як чинника гуманізації освіти, у визначенні педагогічної цінності антропологізму й обґрунтуванні принципів його реалізації в гуманістично орієнтованих інноваційних технологіях навчання і виховання.

Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні основи еволюції гуманістичної освіти.

Предмет дослідження – теоретико-концептуальна систематизація ідей і змістової основи педагогічної антропології для обґрунтування управлінсько-організаційних і технологічних принципів використання антропологізму як чинника гуманізації освіти.

Концепція дослідження. Гуманізація освіти, як головний напрямок її розвитку в ХХІ столітті, актуалізувала потребу використання системи антропологічних знань для обґрунтування інноваційних підходів до визначення мети та змісту освіти, для створення і реалізації педагогічних технологій, а також освітніх умов, у яких розкривається й досліджується природа людини в процесі її розвитку.

Знання, накопичені багатьма науками, які вивчають людину, недостатньо інтегровані в дослідження людини як істоти природної, соціальної, духовної, у її єдності з природним і соціокультурним середовищем. Розробленню теоретичних засад педагогічної антропології, впливу інших галузей антропологічного знання, зокрема, філософії на її розвиток не приділяється достатньої уваги. Це звужує педагогічні можливості гармонізації внутрішнього і зовнішнього світу людини, яка навчається, і погіршує умови саморозвитку, адаптивності, гуманізації процесів навчання і виховання.

Концептуальною домінантою гуманізації освіти в педагогіці є антропологізм. Він детермінує підхід до аналізу біосоціальних і духовних чинників становлення особистості на основі системної реалізації принципів природовідповідності, соціо-культуровідповідності, амбівалентності.

Антропологізм дає можливість розглядати суспільство як форму спільного життя людей в особистісному вимірі, а людину – як високоорганізовану біопсихосоціальну духовну істоту. Ця закономірність є об'єктивною основою теоретичного обґрунтування й практичної реалізації педагогічних інновацій, їх зорієнтованості на розвиток і саморозвиток особистості, що, в свою чергу, обумовлює становлення суб’єкт-суб’єктних стосунків, де учень і вчитель розуміють особистісний сенс мети, змісту і технологій навчання й виховання та самореалізуються за внутрішніми екзистенційними законами.

Антропологізм як загальнонауковий спосіб дослідження людини, яка навчається, повинен об’єднати зусилля гуманітаріїв, природознавців і педагогів у осягненні діалектичної єдності використання наукових знань про людину в процесі її навчання й впливу учня на мету, форми, методи його розвитку і саморозвитку.

Провідною ідеєю дослідження є положення про доцільність орієнтації освітніх перетворень (з метою реалізації гуманістичних основ педагогіки) на антропологізм як наукову концепцію, у центрі якої – людина, концепцію, що розглядає особистість учня, студента, педагога, керівника як суб’єкта освітянської діяльності й суспільних відносин, визнає людину складною системою, яка саморозвивається за внутрішніми й зовнішніми законами. Педагогічний підхід до людини має не тільки сутнісний, а й технологічний характер, тому саме педагогіка,