Античні ідеї освіти та виховання у творчій спадщині Г. С. Сковороди

На основі аналізу стану поставленої наукової проблеми висувається гіпотеза дослідження, визначаються та обгрунтовуються його методи.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ – “Світоглядні основи античної педагогіки у спадщині Г. С. Сковороди”.

Джерела свідчать, що бажання духовного пізнання стало мотивом звернення українського просвітителя до античної спадщини. Сковорода не тільки активно застосовує, а і немов “реабілітує” античність, яка вважалася поганською, незмістовною у духовному відношенні, знаходячи саме на терені греко-римської культури основу для формування педагогічних ідей. Об’єднує еллінський та сковородинівський педагогічні ідеали поняття “Логос”, яке було запозичено з античної спадщини східнослов’янською православною культурою і означає знання про духовне.

Просвітницьку діяльність з метою морального пробудження людей Г. С. Сковорода здійснює з урахуванням досвіду Сократа, який мав подібні наміри в умовах ідейної боротьби Давньої Греції V століття до р. Х.. Діяльність, спрямовану на впровадження такого типу освіти, який передбачає пізнання духовних законів Всесвіту, подібно Ф. Зеленогорському, визначаємо як “сократичну діяльність”.

Аналіз педагогічної спадщини Г. С. Сковороди доводить наявність в ній освітнього аспекту “калокагатії”, що в античній культурі означає ідеал людини. У теорії виховання українського філософа творчо використовуються експлікаційна та синтезуюча функції “калокагатії”.

Зокрема, опрацьовуючи “калокагатію”, Г. С. Сковорода ставить проблему зв’язку теорії та практики. У педагогічному аспекті це означає безпосередній, органічний зв’язок науки, що вивчається учнем, з конкретикою його життя. На Україні 18 століття та в космополітичний період грецького виховання (після македонських війн) спостерігається порушення цього правила. Наука, яка викладалася в освітніх установах цих часів, перетворилася у відірвану від процесів розвитку природних здібностей учнів догматику. Г. С. Сковорода не тільки теоретично, а і власним життєвим прикладом веде боротьбу з догматичними явищами на терені вітчизняного освітнього руху.

Оскільки “калокагатія” є певним зовнішнім виглядом доброчинності, тому вчинки людини, що відповідає цьому ідеалу, мають бути зоровими, демонстративними, зрозумілими. Це надає можливість, впливаючи на учнів власним прикладом, ефективно проводити освітню діяльність.

Вказаний аспект “калокагатії” також глибоко розвинутий Г. С. Сковородою. Так, джерела свідчать, що український просвітитель силою своєї геніальної натури, яка була практичним втіленням теоретично розроблених ідей, спромігся адаптувати вельми складне та глибоке вчення до свідомості майже всіх верств населення сучасного йому суспільства.

Також встановлено, що крім античної спадщини, на формування сковородинівської “калокагатії” вплинули ідеї християнства. Досліджується використання Г. С. Сковородою й інших елементів “калокагатії”, серед яких – “розмірність”, “симетрія”

Визначення витоків сковородинівської ідеї «сродності» виховання в античній спадщині передбачає звернення до матеріалу етичного та політичного змісту, зокрема – до теорії кастократичного устрою нації, яка розроблялася і за часів Стародавніх Греції і Риму. Правильне розуміння термінів “каста” та “кастократичний устрій” дозволяє уявити механізм добору “сродної праці” відповідно до наявних природних здібностей учня.

Погляди Платона щодо касти філософів Сковорода використовує для визначення окремої верстви “богословів” (або “студентів”), які покликані відповідати за духовне у суспільстві. Витоки сковородинівської ідеї сродності простежуються при характеристиці давньогрецької релігії, для якої, як і для українського філософа, притаманне ототожнення понять Бог та Природа.

Доведено, що для Г. С. Сковороди характерне стоїчне трактування поняття “природа людини” – яка є як данністю, так і внутрішнім цілеспрямованим устроєм.

Г. С. Сковорода та його античні попередники надавали суттєву увагу проблемі створення належних умов для народження дітей, що є предметом вивчення “євгеніки”. В теорії «сродності» Сковорода також застосовує теоретично розроблений Платоном принцип “біологічного аристократизму”, який полягає в узгодженості “природи людини” та соціальної функції, яку вона виконує. На наш погляд, ідея “біологічного аристократизму” є еллінсько-сковородинівським аналогом системи кастового добору, який існував у давніх культурах.

Г. С. Сковорода плідно розвинув платонівську ідею “біологічного аристократизму”, яка має для сучасності цінність не тільки педагогічним, але і своїм політичним аспектом. На нашу думку, успіх будь-яких перебудовчих процесів залежить перш за все від визначення такої системи добору кадрів, яка б враховувала природні нахили людей, по-сковородинівські – “природу людини”.

Встановлено, що Сковорода, подібно Платону, вів “боротьбу за сродність”, спрямовану на те, аби зміст та методи навчання, а також майбутнє місце в суспільстві відповідали природнім здібностям учнів.

У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ “Античні методичні засоби в творчій діяльності Г. С. Сковороди” визначається методичний аспект впливу античних ідей освіти та виховання на творчу спадщину українського педагога.

Установлено, що найбільшу увагу Сковороди привертає провідний метод просвітницької діяльності Сократа та учнів – діалог. Виховний досвід Сковороди містить оригінальний творчий розвиток сократівського діалогу засобом моделювання образів співрозмовників.

Живе слово діалога забезпечує дію ефекта присутності, на який розраховували як Сократ, так і Г. С. Сковорода. Також спільним для двох просвітителів є трактування діалогу як процесу рівноправного пошуку істини. Сократівський та сковородинівський діалоги передбачають взаємодію осіб, для яких істина та знання є проблемою, а не тільки предметом вивчення. Істина та знання не передаються, а розкриваються у свідомості учасників діалогу. Таким чином, сократівсько-сковородинівський діалогічний метод є своєрідним “випробуванням” співрозмовника, або його “викриттям”. “Викриття” має соціальний аспект, оскільки спрямовується не тільки на особу учня, а на всю спільноту, яка знаходиться у стані занедбання духовного. З огляду на те, що душа учня є головним об’єктом впливу в