Бідність, як соціально-економічне явище

 

1. Бідність, як соціально-економічне явище

2. Методика вимірювання бідності

3. Аналіз бідності в Україні: економічний і соціальний аспект

4. Оцінка ефективності заходів державної політики щодо боротьби з бідністю

5. Світовий досвід розв’язання проблеми бідності

 

 

Проблема бідності – це складна багатопланова проблема, причини виникнення якої мають як національний, так і міжнародний характер. Не існує універсального шляху вирішення цієї проблеми. Проблему треба розв'язувати на національному рівні, враховуючи особливості конкретної держави. Перехідний період в Україні негативно позначився на рівні життя населення і знаменувався підвищенням рівня бідності.

Зауважимо, що у вітчизняній науці та практиці вивченню проблеми бідності на початку 90-х років приділялося мало уваги, доказом чого є брак науково обґрунтованих концепцій та бази емпіричних даних для досліджень та порівнянь. Лише останніми роками в Україні почали з'являтися праці, присвячені теоретичним аспектам даної проблеми. Актуальність та важливість вирішення проблеми бідності підтверджується тим, що ця проблема стосується життя мільйонів українців. Масштаби бідності вражають – «чотири з п'ятьох – бідні». Зазначимо також, що 1/3 населення країн, що розвиваються, бідні. Бідність є гальмом прогресу як технічного, так і економічного (маючи на увазі звуження торгівлі, спад виробництва, низькі темпи зростання тощо) та соціального (низький життєвий рівень населення, відсутність соціального благополуччя) тощо.

«Звичайно, бідність – то не ганьба. Мабуть, цю давню приказку придумали-таки бідаки. Принаймні, змушені були придумати, зважаючи на природу цього одвічного явища. Втім, принизлива, особливо тоді, коли йдеться про неї в масштабах держави». Адже за рівнем доходів громадян визначається місце держави у світі. Тому вирішення цієї проблеми є невід'ємною складовою державної політики.

Проблема поділу на багатих і бідних є однією з найактуальніших в українському суспільстві. Бідні в Україні мають багато спільного з бідними в будь-якій іншій частині світу; для них є характерним утруднений доступ до ресурсів і послуг, низький рівень життя, поганий стан здоров'я, обмеженість соціальних взаємин, відчуття себе особами “другого сорту” в очах небідних, почуття незахищеності та безсилля.

В той же час бідність в Україні має практично виключні риси, притаманні лише їй та частині країн-сусідів на пострадянському просторі.

Вважається, що одним з найбільш значимих факторів поширення бідності є падіння обсягів виробництва. Останнє мало місце у всіх колишніх соціалістичних країнах, але особливо воно торкнулося країн СНД, зокрема України.

Масштабне скорочення виробництва в Україні, що мало місце внаслідок повільних і непослідовних реформ, викликало значне зниження зайнятості і рівня оплати праці. Ці наслідки збільшилися у зв'язку з необхідністю підвищити продуктивність і перебороти характерну для старої системи практику збереження на підприємствах надлишкової робочої сили. Одночасно зменшилася і пропозиція на ринку праці, як наслідок раннього виходу на пенсію, припинення спроб знайти роботу й обрання жінками ролі домогосподарок. Все це мало своїм наслідком бідність, але бідність специфічну.

Отже, у даній курсовій роботі, ми будем розглядати питання бідності, як соціального явища, фактори та чинники які впливають на бідність населення, шляхи подолання бідності, зарубіжний досвід розв’язання проблеми бідності, проаналізуємо бідність в Україні та заходи державної політики щодо подолання бідності. Розглянемо дослідження вчених про дану проблему.

 

 

Бідність – це соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних матеріальних засобів для того, щоб проводити «нормальне» (відповідно до норм прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним обслуговуванням.

Проведений короткий аналіз феномена бідності, здійснений у філософській і з наукового думки, дозволяє дати такі визначення бідності:

Бідність – це такий стан соціальності, у якій відсутні одна чи кілька складових: економічних, соціальних, моральних, правових, духовних, естетичних, виражають потреби і їхні коштовності особистості, групи, суспільства, цивілізації, що робить цей стан деструктивним.

Злидні – переважна відсутність у соціального суб'єкта всієї системи цінностей, крайня межа бідності.

Обездоленість – стан соціального суб'єкта, характеризуемое відсутністю можливості самореалізації, здобуття самодостатності у соціальному часу й просторі.

Причини бідності можна умовно розділити в 3 основні групи:

Причини, що йдуть від форм організації життя:

економічні (безробіття, низький рівень зарплат, пенсій, відсутність заощаджень) ;

юридичні (слабка правовий захист населення) ;

культурні (малограмотність мас) ;

адміністративні (неефективна система держави) ;

соціальні (слабке розвиток соціальних зв'язків, розшарування суспільства, проблеми соціалізації і самоактуалізації індивіда).

Зовнішні причини, стихийно-природниі (пожежі, неврожаї тощо.).

Внутрішні причини, індивидуально-особисті (хвороба, розумові і її фізичні дефекти, соціально-психологічний склад особистості та її духовність).

Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Показники розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП), який припадає на душу населення.

У світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.

У багатьох країнах, де мешкає ¾ населення світу, панують злидні і голод, там висока смертність населення у тому числі дитяча.

Основними перешкодами для