Бідність, як соціально-економічне явище

Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих країн у світовому господарстві, діють і зовнішні, пов‘язані із впливом країн. Їх концентрованим виявом є криза заборгованості по кредитах, отриманих країнами, що розвиваються. Ця заборгованість становить близько 50% валового національного продукту бідних країн. Одним з центральних завдань розвитку людського суспільства наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст.. стало усунення загрози голоду.

Парадоксально, але в наші цивілізовані часи на Землі більше голодуючих, ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад 1 млрд. людей не забезпечені продовольством. Голод став страшним лихом для величезного району світу – країн, що розвиваються. За даними організацій міжнародної організації з питань продовольства щорічно від недоїдання в Африці потерпають 30% населення. Якщо ця несприятлива тенденція не змінюється, та прогнозами експертів на Землі в найближчій роки голодуватимуть близько 1, 5 млрд. чоловік.

Гостра нестача фінансових коштів, переважання примітивної сільськогосподарської техніки і технології, відсталі виробництва заважають здійсненню радикальних зрушень у продовольчому забезпеченні населення слаборозвинутих країн. Тому на пережитих етапах аграрних реформ потрібна зовнішня продовольча допомога з боку розвинутих країн світу.

Для розв‘язання продовольчої проблеми необхідно підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження передової агротехніки, високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва.

Бідність не може бути подолана без подолання енергетичної та ресурсної проблем. Бідність пов‘язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресур-сами процесу виробництва й життєдіяльності людей.

Більшість людей супроводжується хворобами. За даними Всесвітньої організації охорони здоров‘я, кожний п‘ятий житель землі зараз хворий, має погане здоров‘я або страждає від недоїдання.

Подолати бідність можна вирішувати і через нові економічні підходи до слаборозвинутих країн, зниження митних тарифів на товари відсталих країн, зниження тарифів на товари відсталих країн, усунути різницю цін на експортовану та імпортовану продукцію. Дуже важливо залучати для розвитку власної економіки іноземні інвестиції.

Активна участь держав, які розвиваються у світовій економічних відносинах сприятиме реформуванню їхньої економіки, динамічному розвитку і піднесенню націй основі добробуту народу, подолання бідності.

Вирізняють два види бідності:

1. Абсолютна бідність пов'язані з нуждою в життєвих ресурсах, що забезпечують людині біологічне виживання. Йдеться про задоволення найелементарніших потреб – в їжі, житлі, одязі. Критерії цього виду бідності мало залежать від часу й місця проживання людини. Критерії абсолютної бідності пов'язані з біологічними характеристиками.

2. Відносна бідність. Індивіда, сім'ю, соціальні групи населення можна вважати бідними, якщо вони не мають ресурсів для участі в суспільному житті, підтримки типів дієти, умов життя, праці та відпочинку, які є звичайними або, принаймні, широко прийнятими в суспільстві, в якому вони живуть.

Крім цієї базової класифікації типів бідності, є й інші підходи. Так, виділяють первинну бідність (це сім'ї, які проводять раціональне домашнє господарство, але не мають достатніх фінансових коштів) і вторинну бідність (сім'ї, які мають досить фінансових коштів, але є бідними через нераціональне ведення господарства). Нарешті, існує розподіл на «стійку» бідність (бідність «у спадок») і «плаваючу» (деякі бідні індивіди знаходять можливість збільшити свій рівень життя, але водночас є людьми із середнім статком які можуть розоритися і в той же час переходять до розряду бідняків). [1]

Отже, розглядаючи питання бідності, ми можемо зробити висновок, що бідність – це соціальний стан людини, при якому, індивід не може задовольнити свої потреби. Причинами бідності є безробіття, низький рівень зарплат, пенсій, неефективна система держави щодо подолання бідності, хвороби, мало обізнаність суспільства у даній проблемі. Види бідності поділяються на: абсолютну- це, задоволення найелементарніших потреб людини в їжі, одязі, житлі; та відносну – це коли людина не має ресурсів для покращення свого життя.

 

 

Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Люди вважаються бідними, якщо їхні доходи або споживання нижчі за певний рівень, що його визначають як межу бідності. Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності – нормативний та відносний (статистичний).

Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум (іноді його називають мінімальним споживчим бюджетом або мінімальним споживчим кошиком). До його складу входять вартість споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і платних послуг, достатніх для підтримання особою, сім'єю всіх соціальних зв'язків, притаманних цьому соціальному прошарку.

Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні. Межа бідності у світовій практиці визначається на рівні 35-50% медіанного доходу.

Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги