Бiостратиграфiя мiоценових вiдкладiв рiвнинного криму за форамiнiферами

У третьому роздiлi “ПОШИРЕННЯ, ЛIТОЛОГIЧНИЙ СКЛАД ТА ПАЛЕОНТОЛОГIЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МIОЦЕНОВИХ ВIДКЛАДIВ РIВНИННОГО КРИМУ” наведено данi про розвиток мiоценових вiдкладiв та результати iх бiостратиграфiчного розчленування у Альмiнськiй западинi, Присiвашшi, Iндольському прогинi, на Сiмферопольському пiдняттi, якi будуть у подальшому iменуватись Альмiнським, Пiвнiчним, Iндольським та Центральним районами.

Мiоценовi вiдклади у межах Рiвнинного Криму дуже мiнливi за лiтологiчним складом, повнотою розрiзiв та палеонтологiчним змiстом. Найменш представленi у даному регiонi вiдклади нижнього мiоцену, якi розвинутi переважно у глинистих фацiях. Середньо- i верхньомiоценовi вiдклади, поширенi майже повсюди та представленi бiогенними карбонатно-терiгенними i глинистими породами. Останнi, як правило, присутнi у Iндольському районi, рiдше – на рештi територii.

Нижнiй мiоцен

Кавказький регiоярус. Верхньокерлеутська пiдсвита. Осадки верхньоi частини пiдсвити, якi розпочинають розрiз мiоцену (Стратиграфия СССР..., 1986), виявленi сiрими, бурими безкарбонатними глинами потужнiстю 72-400 м. Характерна фауна текстулярiiд, нонiонiд, ельфiдiiд та iн. ; особливо – величезна кiлькiсть Uvigerinella californica.

Сакараульський регiоярус. Арабатська (= батисифонова) свiта. Вiдклади свiти розвинутi у виглядi сiрих, зеленувато-сiрих алевритiстих безкарбонатних глин потужнiстю 130-300 м. Крiм видiв, що перейшли з верхнього керлеуту, типовi: Neobulimina elongata, Globobulimina pupoides та iн.

Коцахурський регiоярус. Корольовська свiта. Вiдклади складаються коричнувато-сiрими алевритовими глинами с Saccammina zuramakensis. Потужнiсть до 300 м.

Тарханський регiоярус. Приймається у обсязi камишлацьких, власно тарханських i юракiвських верств (М. Ф. Носовский и др., 1976) ; спiрiалiсовi глини розглядаються у складi тархану. Породи регiоярусу складенi глинами, алевритiстими глинами зеленувато-сiрих тонiв, iнодi чорними майкоповидними. Потужнiсть -26 м. В камишлацьких верствах фiксуються першi тарханськi квiнквелокулiни, глабрателли, флорiлуси. Власно тарханськi та нижня частина юракiвських верств збагаченi мiлiолiдами, нодозарiiдами, вагiнулiнiдами, полiморфiнiдами, глабрателлiiдами, нонiонiдами, сифонiнiдами, роталiiдами, болiвiнiтiдами, глобiгерiнiдами та багатьма iн. Характерна присутнiсть планктонних форамiнiфер: Globigerina bollii, G. tarchanensis, G. praebulloides, Globigerinoides trilobus, G. bisphaericus, Globoquadrina dehiscens, а в юракiвських верствах також Praeorbulina aff. transitoria, що властиво для зони N 8 Globigerinatella insueta – Globigerinoides. bisphaericus. Крiм форамiнiфер, в тарханських s. str. та юракiвських верствах виявлено нанопланктон зони NN 4 Helicosphaera ampliaperta (Е. М. Богданович, 1998), спiрателли, спiкули губок, рештки Characea.

Середнiй мiоцен

Чокрацький регiоярус приймається без подiлу на бiльш дрiбнi одиницi (Стратиграфия СССР..., 1986). Чокрацькi вiдклади, що незгiдно залягають на спiрiалiсових глинах тархану, виражаються свiтло-, зеленувато-сiрими вапняками та пiсковиками потужнiстю 3-6 м з збiднiлою фауною форамiнiфер: Sigmoilinita cf. tschokrakensis, Flintina georgii, Ammonia ex gr. beccarii, Elphidium rugosum atschiensis.

Караганський регiоярус. Розглядається у обсязi верств з Spaniodontella pulchella або архашенських верств (Е. М. Жгенти, 1981). Вiдклади, якi представленi органогенними вапняками, пiсковиками, глинами, охарактеризованi ендемiчною мiкрофауною: Quinqueloculina ex gr. reussi, Discorbis figuratus, Nonion bogdanowiczi, Ammonia ex gr. beccarii, Elphidium cubanicum та iн. Потужнiсть 5-20 м.

Конкський регiоярус. Приймається у обсязi картвельських (у розумiннi А. В. Чекунова та iн., 1976), сартаганських та веселянських верств. Породи лiтологiчно схожi з караганськими. Потужнiсть 6, 8-116, 5 м. В картвельських верствах вiдмiчаються першi форамiнiфери середземноморського вигляду (нубекулярiiди, мiлiолiди, пенероплiди, глобiгерiнiди) ; до глибоководних фацiй приуроченi скупчення радiолярiй (Барг, Иванова, 1998). Розквiт фауни спостерiгається в сартаганi: Quinqueloculina akneriana, Pyrgo inornata, Spirolina austriaca, Borelis melo, Conorbina miocaenica, Neobulimina elongata, Bolivina dilatata, Cassidulina? bogdanowiczi, Globigerina bulloides та багато iн. В веселянських верствах домiнують аммонii та ельфiдiуми.

Верхнiй мiоцен

Сарматський регiоярус стратифiкований згiдно В. Я. Дiдковському (1964).

Волинський (нижнiй) пiдрегiоярус. Нижнiй сармат в обсязi кужорських i збручських верств представлений терiгенно-карбонатними i глинистими вiдкладами. Останнi, сумiсно з аналогiчними середньосарматськими (новомосковськими) осадками складають красноперекопську свiту. Потужнiсть волинських вiдкладiв 6-67 м. Характернi типовi сарматськi мiлiолiди, нонiонiди, ельфiдiiди з переважанням Quinqueloculina karreri karreri, Q. karreri ovata в кужорських верствах та ельфiдiiд – в збручських.

Бессарабський (середнiй) пiдрегiоярус. Межа нижнього та середнього сармату у лiтологiчно одноманiтних товщах проводиться за появою середньосарматських квiнквелокулiн, артiкулiн, догиєлiн, протельфiдiумiв. Середнiй сармат складається новомосковськими, василiвськими, днiпропетровськими верствами, якi представленi переважно бiогенними карбонатними i значно менше – пiсчано-глинистими осадками. Потужнiсть вiд 0, 5-34 до 80 м. Асоцiацiям новомосковських верств властиво змiшання нижньо- та середньосарматських видiв. Василiвськi верстви визначаються завдяки розквiту нубекулярiй, догиєлiн, сарматiелл, меандролокулiн та iн. У днiпропетровських верствах склад фауни рiзко збiднюється – залишаються деякi квiнквелокулiни, флiнтiни, спiролiни, нонiони, ельфiдiуми та iн.

Херсонський (верхнiй) пiдрегiоярус. Породи лiтологiчно строкатi. Потужнiсть 5-85 м. Форамiнiфери, в основному, вiдсутнi, за винятком глинистих осадкiв Акманайського перешийку, де виявлений мономорфний комплекс з Discorbis kartvelicus.

Меотичний регiоярус. Приймається у обсязi багеровського та акманайського пiдрегiоярусiв (Стратиграфия СССР..., 1986). Породи представленi рiзноманiтними вапняками та пiсчано-глинистими осадками потужнiстю 2-48 м. Серед форамiнiфер звичайнi квiнквелокулiни, аммонii, ельфiдiуми. В багеровських вiдкладах вони зустрiчаються разом з Cornuspira involvens, Spirolina stelligera, Discorbis aff. obtusus, Bolivina floridana, Globigerina bulloides, G. dubia, Globigerinoides trilobus, Globorotalia scitula та iн., спiрателлами, радiолярiями, нанопланктоном зон NN 9 D. hamatus i NN 10 D. neohamatus, пiдзони D. bellus (Е. М. Богданович, Т. А. Иванова, 1997). Акманайськi верстви мiстять евригалинну фауну, за винятком самих верхiв, що охарактеризованi дрiбними болiвiнами та нанопланктоном.

Понтичний регiоярус. Розглядається у складi мiоцену (В. Н. Семененко, 1993; V. N. Semenenko, 1995). На дослiдженiй площi представленiй нижнiм, новороссiйським пiдрегiоярусом, який складається малопотужними