Бiостратиграфiя мiоценових вiдкладiв рiвнинного криму за форамiнiферами

У четвертому роздiлi “РОЗПОДIЛ ФОРАМIНIФЕР У МIОЦЕНОВИХ ВIДКЛАДАХ РIВНИННОГО КРИМУ, ПИТАННЯ IХ ГЕНЕЗИСУ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ” наведено результати вивчення систематичного складу форамiнiферових асоцiацiй, розглянуто особливостi вертикального i латерального поширення характерних таксонiв, визначено iх стратиграфiчну та корелятивну значущiсть; проведено генетичний аналiз фауни, простеженi шляхи ii мiграцii та етапнiсть розвитку.

Систематичний склад форамiнiфер та особливостi iх розподiлу у мiоценових вiдкладах Рiвнинного Криму. В дослiдженних вiдкладах знайдено бiльш 200 видiв з пiдвидами форамiнiфер, якi згiдно з класифiкацiєю, що прийнята у «Введении в изучение фораминифер... « (Н. Н. Субботина и др., 1981) та з урахуванням «Основ палеонтологии» (1959), належать до 83 родiв 34 родин. Представники родин Miliolidae, Discorbidae, Nonionidae, Rotaliidae, Elphidiidae зустрiчаються у всiх пiдроздiлах мiоцену. За кiлькiстю керiвних форм для конкретних стратонiв лiдирують мiлiолiди. Вертикальне поширення багатьох форамiнiфер (Nubeculariidae, Peneroplidae, Alveolinidae, Polymorphinidae, Buliminidae, Bolivinitidae, Globigerinidae та iн.) обмежено осадками басейнiв, якi мали зв'язок з океаном. Стратиграфiчний розподiл згаданих таксонiв приведено в 12 текстових таблицях.

Походження та шляхи мiграцii. В генетичному планi мiоценовi форамiнiфери Схiдного Паратетису подiляються на аборигенiв, алохтонiв та неоавтохтонiв (А. К. Богданович, 1965; 1986). Особливе значення мають види-мiгранти, поява яких у розрiзi є одним з головних критерiiв стратиграфiчного розчленування i кореляцii, а також основою для палеогеографiчних побудов.

Визначення джерела пiзньокерлеутських алохтонних форамiнiфер ускладнюється вiдсутнiстю близьких комплексiв у вiдкладах аналогiв кавказiю у Захiдному Паратетисi i Середземномор'i.

В арабатське море мiкрофауна мiгрiрувала, певно, з пiвденного сходу, що пiдтверджується бiльшою ii рiзноманiтнiстю у сакараульських вiдкладах Захiдноi Грузii (О. И. Джанелидзе, 1970).

Iзольований характер корольовського моря сприяв розвитку релiктовоi фауни саккаммiн.

Зв'язок тарханського басейну з Захiдним Паратетисом i, можливо, безпосередньо зi Середземномор'єм, пояснює насиченiсть осадкiв Альмiнського району не змiненими середземноморськими мiгрантами – лягенами, робулюсами, сiфонiнами, глобiгерiнами, – в той час як у вiдкладах Iндольського району переважають характернi кримо-кавказькi ендемiки – мiлiолiди, полiморфiнiди та iн. Таксономiчнi i генетичнi вiдмiни форамiнiферових асоцiацiй захiдноi та схiдноi частин Рiвнинного Криму припускають iснування у тарханi Схiдного Паратетису двох палеобiогеографiчних провiнцiй – Кримо-Кавказькоi та Пiвденноукраiнськоi, – «змикавшихся» у межах вивченоi територii. Вiльному обмiну фаунами перешкоджували Тарханкутський вал, Сiмферопольське пiдняття, Кримськi гори i, можливо, порiвняно мiлководна центральна частина Чорного моря.

Чокрацькi та караганськi спiльноти сформованi, в основному, релiктами тарханських мiлiолiд, дiскорбiд, ельфiдiiд та iн. Вiдсутнiсть видiв-мiгрантiв свiдчить про изольованнiсть чокрацького i архашенського басейнiв.

Поява алохтонноi фауни та перших конкських автохтонiв приурочена до картвельських верств, iх максимум i поступове зникнення – вiдповiдно до сартаганських та веселянських, що пiдкреслює єднiсть згаданих пiдроздiлiв та природнiсть iх вiднесення до конкського регiоярусу. Враховуючи схожiсть конкських i пiзньобаденських мiкрофаун, яка полягає у наявностi загальних форм (борелiсiв, конорбiн, булiмiн та iн.) та послiдовнiй змiнi радiолярiєвих, булiмiно-болiвiнових, кассiдулiнових и аммонiєвих спiльнот (И. Д. Коненкова, 1991; И. М. Барг, Т. И. Иванова, 1998), найбiльш можливим джерелом конкських алохтонних елементiв слiд припускати пiзньобаденськi моря Захiдного Паратетису.

Сарматська мiкрофауна представлена конкськими релiктами, неоавтохтонами (особливо, у середньосарматських асоцiацiях), видами-мiгрантами. Надходження останнiх до кiнця новомосковського часу припускається з захiдних районiв Паратетису; у василiвський час мiграцiя форамiнiфер вiдбувалась, певне, безпосередньо з Середземномор'я. У пiзньому сарматi iснували рiдкiснi релiктовi форми, що вказує на замкнення херсонського моря.

Розподiл алохтонних елементiв в меотичних вiдкладах свiдчить про максимум трансгресii в кiнцi багеровського часу. Враховуючи знахiдки планктону в меотисi Акманайського перешийку Криму (Е. М. Богданович, Т. И. Иванова, 1997) та аналiз поширення форамiнiфер у синхронних осадках сумiжних територiй (Л. С. Майсурадзе, 1980; T. Simionescu, E. Ciubotariu, 1990; С. В. Попов и др., 1996), поява видiв-мiгрантiв припускається зi Схiдного Середземномор'я.

Етапи розвитку. У розвитку мiоценових форамiнiфер вивченого регiону намiчаються чотири етапи: кавказько-коцахурський з кавказьким (пiзньокерлеутським), сакараульським (арабатським), коцахурським (корольовським) пiдетапами; тархансько-караганський з тарханським, чокрацьким, караганським пiдетапами; конксько-сарматський з конкським i сарматським пiдетапами; меотичний з ранньо- i пiзньомеотичним пiдетапами. Кожний етап починається появою видiв-мiгрантiв, що вiдзначають возз'єднання Евксино-Каспiю з сумiжними повносолоними морями, та завершується замiщенням алохтонноi фауни ендемiчною пiсля порушення зв'язкiв означенних басейнiв. Простежена етапнiсть iлюструє загальний напрямок еволюцii мiоценових морiв Криму (вiд пiзньокерлеутського та арабатського, якi найбiльш вiльно i тривало сполучалися з океаном, до меотичного, що характеризувався затрудненими епiзодичними поєднуваннями) та одночасно є основою бiостратиграфiчного розчленування.

У п'ятому роздiлi “БIОНОМIЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МIОЦЕНОВИХ БАСЕЙНIВ РIВНИННОГО КРИМУ” на пiдставi екологiчного аналiзу мiкрофауни та враховуючи данi вивчення середовища iснування сучасних форамiнiфер (Х. М. Саидова, 1975) реконструйованi бiономiчнi умови мiоценових морiв дослiдженого регiону.

Найважливiшими факторами, що визначали палеогеографiю та екологiю мiоценових морiв Схiдного Паратетису, як вiдомо, були тектогенез Альпiйського складчастого поясу, глобальнi евстатичнi подii та клiмат.

Пiздньокерлеутське та арабатське моря, судячи за складом форамiнiферових асоцiацiй, мали схожу екологiю: близьку до нормальноi солонiсть; глибини у межах сублiторалi; сприятливий газовий режим; температуру придонних вод 10-12°С.

Мономорфна фауна саккаммiн в осадках корольовського моря вказує на його солонуватоводний характер, а також, певно, низьку температуру глибоких шарiв води (до 5° С) та насиченiсть кремнеземом.

У тарханському басейнi,