Цивільне право за "Руською правдою"

 

Вступ 

Розділ І. Джерела права Київської Русі 

1.1 Державний лад Київської Русі 

1.2 «Руська Правда» – видатна пам'ятка права України 

Розділ ІІ. Цивільне право за «Руською правдою» 

2.1 Статут Володимира Святославовича й Устав Ярослава Мудрого 

2.2 Право власності 

2.3 Зобов'язальне право 

Висновок 

Список використаних джерел 

 

 

Русько-візантійські договори 907, 911, 944 і 971 pp., які свідчать про високий міжнародний авторитет Давньоруської держави, є цінним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київської Русі. Це міжнародно-правові акти, в яких відбиті норми візантійського та давньоруського права. Вони регулювали торговельні відносини, визначали права, якими користувалися руські купці у Візантії, торкалися також норм кримінального права, фіксували правове становище та привілеї феодалів. У них можна знайти і норми, запозичені від стародавнього усного звичаєвого права. Пізніше деякі з них потрапили у Правду Ярославичів, а потім — у Поширену редакцію Руської Правди (наприклад, про убивство господарем злочинця, котрого спіймали на місці злочину і котрий чинив опір (статті 21, 38 Кр. Пр.; ст. 40 Пр. Пр.), або тільки у Поширену редакцію (статті 90—109 — правила про спадщину, значна частина яких заснована на звичаєвому праві та своїми коріннями сягає в глубочінь століть) [4, 185].

У формуванні права Київської Русі певну роль відіграла судова діяльність князів, яка сприяла як трансформації старих звичаїв у норми права, так і створенню нових правових норм. Так, посилання на конкретні судові рішення можна знайти у ст. 23 Кр. Пр. Стаття 2 Пр. Пр., в якій, зокрема, говориться: "Так судив Ярослав, так вирішували і його сини", у загальній формі підкреслила велике значення судового прецеденту як джерела права Київської Русі.

Слід зазначити, що Руська Правда розкриває не тільки процес становлення права. Вона сама є визначною пам'яткою права Київської Русі, з якої починає своє існування більшість даних про його зміст. Текст Руської Правди знаходимо в літописах, а також в пізніших юридичних збірниках. До нас дійшло понад 100 їх списків, які мають відповідну класифікацію і назву. Наприклад, залежно від місцезнаходження списку він звався Сінодальним (бібліотека Сіно-да), Троїцьким (Троїце-Сергієва лавра), Академічним (бібліотека Академії наук). Назви списків Руської Правди були пов'язані також з особами, які їх знайшли (Карамзінський, Татіщевський), Список Археографічний був знайдений Археографічною комісією.

Усі списки Руської Правди залежно від їх змісту діляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Правда (Ск. Пр.). Ці редакції створювалися у різні часи, і тому відбивають соціально-економічні та політичні відносини ранньофеодальної держави у динаміці. У копіях списки Руської Правди не поділені на пронумеровані статті (лише деякі з них мають назви охоронних частин документа); пізніше у науковій і навчальній літературі такий поділ був здійснений.

Давньою редакцією Руської Правди є її Коротка редакція, яка відображає соціально-економічні відносини, державну організацію і руське право періоду становлення феодального ладу. Її текстологічний аналіз дозволяє відновити фрагменти давньоруського права. Кр. Пр. поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1-18), Правду Ярославичів (статті 19-41), Покон вірний (ст. 42), Урок мостників (ст. 43). Часом появи Правди Ярослава вважають 10-30-ті pp. XI ст., а Правди Ярославичів — 50-60-ті pp. XI ст. Виникнення Кр. Пр. як єдиного збірника дослідники відносять до кінця XI або до початку XII ст. [3, 197].

Створення Поширеної редакції Правди пов'язується з князюванням Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Пр. Пр. чітко поділяється на дві частини: "Суд Ярославль Володимиричь" (статті 1-52) і "Устав Володимирь Всеволодовича" (статті 53-121). Джерелами її були Кр. Пр. і статут Володимира Мономаха (про стягнення процентів і про закупи).

Третя редакція Руської Правди — Скорочена — з'явилася у другій половині XII ст. Більшість дослідників розглядають її як переробку одного із списків Пр. Пр., зумовлену потребами уже централізованої Руської держави, і датують час її складання — XV ст.

Актуальність теми: необхідність визначення специфіки правової природи об’єктів цивільних прав періоду Київської Русі, що є цінним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київської Русі.

Об’єкт дослідження – цивільне право періоду Київської Русі.

Основна мета дослідження курсової роботи полягає у комплексному дослідженні специфіки об’єктів цивільних прав періоду Київської Русі.

Теоретичне та практичне значення: матеріал курсової роботи можливо використовувати при викладанні відповідної теми – «Цивільне право періоду Київської Русі», а також при підготовці наукових семінарів, конференцій тощо.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку літератури.

 

 

Давньоруська держава формувалася як ранньофеодальна монархія. Це була відносно єдина, побудована на принципі сюзеренітету-васалітету держава. ЇЇ очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі – його васали. Сформувалася й система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувалася нарадою з верхівки феодалів. Для розв’язання найважливіших питань скликалися феодальні з’їзди.

Найважливішим інститутом державного правління Русі була князівська влада. Князь виступав не тільки верховним правителем країни, землі або волості, а й законодавчим розпорядником усього місцевого життя. Відсутність князя у місті чи землі порушувала нормальне