До питання меж дозволеного персоналу пенітенціарної установи

 

Кобзар В. В.

 

Стаття присвячена питанню реалізації персоналом пенітенціарних установ своїх службових повноважень. Розглядається аспект їх перевищення крізь призму зловживання ним своїм службовим становищем.

Проводиться аналіз гостроти питання катувань та жорстокого поводження з затриманими та ув’язненими. Розглядаються умови поведінки з засудженими у державних пенітенціарних установах. Наводяться приклади з зарубіжного досвіду.

Пропонуються превентивні методи у вирішенні даної проблеми і радикальний погляд на її усунення.

Ключові слова: персонал пенітенціарних установ, пенітенціарна система, пенітенціарна установа, засуджені, ув’язнені, катування, жорстоке поводження, приниження гідності.

Статья посвящена вопросу реализации персоналом пенитенциарных учреждений своих служебных полномочий. Рассматривается аспект их превышения сквозь призму злоупотребления им своим служебным положением.

Проводится анализ остроты вопроса пыток и жестокого обращения с задержанными и заключенными. Рассматриваются условия обращения с осужденными в государственных пенитенциарных учреждениях. Приводятся примеры из зарубежного опыта.

Предлагаются превентивные методы в решении данной проблемы и радикальный взгляд на ее устранение.

Ключевые слова: персонал пенитенциарных учреждений, пенитенциарная система, пенитенциарное учреждение, осужденные, заключенные, пытки, жестокое обращение, унижение достоинства.

Постановка проблеми. За останні роки в пенітенціарній системі спостерігається ситуація, за якої існує потенційний ризик насильства, де об’єктами насилля з боку персоналу пенітенціарних установ виступають засуджені до позбавлення волі особи. Звідси і не припиняються дискусії довкола теми застосування тортур, катувань та інших протиправних дій стосовно цих осіб. Проблема такого феномену криється в обмеженні, або ж взагалі відсутності, певних можливостей засуджених побудувати стратегічну модель своєї поведінки, яка б уособлювала ймовірні гарантії захисту своєї особистості від жорстокого, або такого, що принижує людську гідність, поводження відносно дій осіб, наділених, так званими, «державно-владними повноваженнями», з огляду на той ізольований стан, в якому засуджені перебувають.

Це питання не оскаржується абсолютно не лише персоналом пенітенціарних уста-нов (для нього подібний спектр «тюремних повноважень» є здебільшого адекватним, але латентним із риторичної точки зору), а й Урядом України, який визнає всю гостроту питання катувань і жорстокого поводження з людьми у правоохоронних органах [11]. Про це йде мова у Національній доповіді про існуючу ситуацію, пов’язану з забезпеченням прав людини, яка була представлена українською делегацією членам Ради ООН із прав людини в рамках другого циклу Універсального періодичного огляду. В ній зазначалось, що лише за період першого кварталу 2012 року до підрозділів внутрішньої безпеки правоохоронних органів надійшло 211 скарг зі змістом про застосування методів із ознаками катувань і тілесних ушкоджень з боку самого ж персоналу правоохоронних органів.

За перші вісім місяців 2013 року, за даними статистики МВС, надійшло 987 скарг на застосування катувань та незаконне використання сили співробітниками міліції, щодо 231 випадку було проведено розслідування у вересні [12].

З року в рік реєструється низка подібних злочинів, скоєних правоохоронцями та працівниками пенітенціарних установ. Та за статистичними даними правозахисних організацій фактичні масштаби застосування методів насильства значно перевищують офіційний показник [13].

І хоча, в той самий час, за повідомленням Уряду, в пенітенціарних установах факти застосування названих методів не мають поширеного характеру, а мають місце поодинокі випадки [13], ми на прикладі звіту до українського Уряду за підсумками візиту в Україну, здійсненого Європейським комітетом з попередження тортур і нелюдського, або принижуючого гідність поводження чи покарання (ЄКПТ), у період з 9 жовтня 2013 року (запит щодо публікації зазначеного звіту був здійснений Урядом України. Страсбург, 29 квітня 2014 року), бачимо іншу картину.

Вважаємо за доцільне розглянути існуючу проблему, і в якості прикладу навести лише деякі пункти звіту, що свідчить, що дана тема й досі залишається актуальною.

Виклад основного матеріалу. Так, в основі мети делегації ЄКПТ став перегляд умов ізольованого тримання осіб співробітниками правоохоронних органів, а також осіб на стадії попереднього ув’язнення, зокрема у світлі положень нового Кримінального процесуального кодексу (КПК), який вступив у силу в листопаді 2012 року.

Проводився розгляд умов поведінки із засудженими у виправній колонії № 81 у Стрижавці, оскільки під час попереднього візиту до цієї установи в грудні 2012 року ЄКПТ зафіксувала факти жорстокого поводження з ув’язненими, і на основі цього дала висновок з того приводу, що таке поводження тут було звичайною практикою.

Після даної обставини, делегацією вперше було здійснене відвідування виправної колонії закритого типу № 3 у Кривому Розі, в якій знаходяться різні категорії ув’язнених, у тому числі ті, хто тримається у рамках попереднього ув’язнення.

У даному контексті делегація ЄКПТ відвідала наступні пенітенціарні установи: Київський слідчий ізолятор (СІЗО), Дніпропетровський СІЗО, Одеський СІЗО, СІЗО у Сімферополі, виправна колонія закритого типу № 3 у Кривому Розі, виправна колонія № 81 у Стрижавці.

До плану візиту входило також відвідування кімнати охорони в Київській міській лікарні швидкої допомоги задля ознайомлення з відповідною документацією і ін-терв’ювання ув’язнених виправної колонії закритого типу № 1 у Вінниці, які нещодавно були доставлені у цю лікарню.

Що стосується співпраці з Міністерством юстиції, в нашому випадку з Державною пенітенціарною службою, то тут делегація ЄКПТ відмітила досить високий централізований рівень. Більш того, на місцевому рівні було очевидне те, що були запроваджені заходи з метою забезпечення вільного доступу до