До питання меж дозволеного персоналу пенітенціарної установи

Так, згідно зі свідченнями ув’язнених, американські солдати ґвалтували їх, їздили на них верхи, змушували виловлювати їжу з тюремних туалетів. Безпосередньо були дані свідчення про те, що ув’язнені були змушені ходити начетвереньках, подібно до собак, і гавкати. В разі відмови застосовувалось безжальне побиття обличчя, після чого ув’язнених кидали до камер, забирали матраци, розливали на підлозі воду і змушували в цьому багні спати, не знімаючи капюшонів із голови. Весь процес знущань супроводжувався постійною фото- або ві- деозйомкою. «Один американец сказал, что изнасилует меня. Он нарисовал женщину у меня на спине и заставил встать меня в постыдную позицию, держать в руках собственную мошонку» [15].

Така практика застосовувалася в Абу- Грейб повсякчас. У той же час він підкреслив, що вона суперечить іранській Конституції.

Такому ж кривавому та жорстокому катуванню піддавалися ув’язнені мусульмани в колонії м. Навої Республіки Узбекистан. Родичі ув’язнених колонії, занепокоєні здоров’ям і життям своїх рідних та близьких, звернулися з проханням розслідувати події в колонії № 64/46 до Генеральної прокуратури Республіки Узбекистан, МВС Республіки Узбекистан.

І це не межа... Це лише декілька наочних фактів для апробації даної проблеми, яку необхідно не штучно викручувати з реалій життя, а сублімувати весь централізований потенціал держави в її прогалини з метою негайного і безпрецедентного подолання.

І починати тут потрібно з законотворчої практики.

А тому ми пропонуємо зупинитися також і на розгляді деяких аспектів застосування міжнародних правотворчих актів, які регулюють дану проблематику, оскільки від рівня правової обізнаності в цій сфері і усвідомлення, а звідси – правильного тлумачення норм даних актів, залежить правильність розробки превентивних стратегічних підходів щодо її вирішення, що в подальшому, сподіваємось, унеможливить поляризацію службових зловживань із бокуперсоналу пенітенціарних установ стосовно ув’язнених, чи хоча б зведе їх до мізерної кількості.

Отже, «Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання», Рез. 39/46 Генеральної Асамблеї від 10 грудня 1984 року, визначає термін «катування» як будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне завдаються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа, чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь- якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи викликаються ними випадково [2, с. 45].

Тортури та катування, а також інші форми нелюдського, та такого, що принижує гідність, поводження неприпустимі ні в якій ситуації. Виключення з цього принципу бути не може.

Стаття 5 Загальної декларації прав людини зазначає: «Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого або нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, ставлення чи покарання» [1, с. 57]. Міжнародний пакт про громадські та політичні права передбачає, що «ніхто не повинен зазнавати катувань, чи жорстоких, нелюдських або таких, що принижують його гідність, поводження чи покарання. Зокрема, жодна особа не повинна без її вільної згоди піддаватися медичним чи науковим дослідам» [3, с. 15].

Окрім визначення «катування» Конвенція про заборону катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, підкреслює абсолютний характер заборони катування: «ніякі виняткові обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність, чи будь-яке інше надзвичайне становище, не можуть бути виправданням катувань. Наказ вищестоящого начальника або державної влади не може слугувати виправданням катувань» [2, с. 46].

Ст. 10 цієї ж Конвенції встановлює, що: «кожна держава-учасниця забезпечує, щоб учбові матеріали і інформація про заборону катувань повною мірою включалися до програм підготовки персоналу правоохоронних органів, цивільного чи військового медичного персоналу, державних посадових осіб, які можуть мати відношення до утримання під вартою і допитів, які зазнали будь-якої форми арешту, затримання чи тюремного ув’язнення або до поводження з ними» [2, с. 47]. Абсолютна заборона застосування всіх видів катувань має певні правові наслідки в контексті застосування тюремним персоналом сили та зброї.

Ст. 3 Кодексу поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку передбачає, що: «Посадові особи у підтриманні правопорядку можуть застосовувати силу лише у випадку крайньої необхідності, і в такій мірі, в якій це вимагається для виконання їхніх обов’язків».

Таким чином зазначимо, що норми міжнародних документів чітко визначені. Катування та тортури, нелюдське, та принижуюче гідність поводження в жодному разі не можуть бути виправдані.

Тюремний персонал має бути