До питання меж дозволеного персоналу пенітенціарної установи

У рамках спеціального візиту в Україну в лютому 2014 року Делегація ЄКПТ повернулася до виправної колонії № 3 в Кривому Розі. Тоді ж нею було зазначено, що загальною та регіональної прокуратурою, а також адміністрацією обласних виправних колоній в установі були проведені кілька перевірок, після її відвідування у 2013 році, в результаті чого було отримання начальником і деякими з його заступників дисциплінарних стягнень.

Наразі, у делегації склалося враження покращення загальної атмосфери у виправній колонії та меншу заляканість ув’язнених, ніж під час попереднього жовтневого візиту в 2013 року. Делегація отримала повідомлення від ув’язнених про вже майже відсутність застосування раніше запровадженої робітниками установ за допомогою так званих «пресовщиків» системи відбирання та/або вимагання грошей. Однак, в ув’язнених все ще залишався страх перед персоналом, а у деяких – перед «пресов- щиками».

Між іншим, від ув’язнених надійшла скарга на колишнього заступника директора, що відповідав за оперативну діяльність, але в подальшому був підвищений до регіональної адміністрації тюрми, де відповідав за питання безпеки. На підставі повідомлень ним була організована система вимагань, незважаючи на факт переведення його на іншу посаду. Ним регулярно здійснюються перевірки виправної колонії, тому він має можливість входити в контакт із ув’язненими, які нібито стали жертвами неправомірного поводження та вимагання грошей.

Відзначимо і те, що ув’язнені скаржилися делегації на відчутний тиск із боку персоналу після візиту ЄКПТ у 2013 році, що застосовувався з метою дачі неправдивих свідчень про походження їхніх травм, а саме, мало бути оголошення про те, що результатом їх отримання ув’язненими стали нещасні випадки, в той час, як, насправді, вони були нанесені іншими ув’язненими.

Крім того, делегація виявила відсутність усіляких покращень щодо обліку та звітності травм, які спостерігалися в ув’язнених, з боку персоналу медико-санітарної допомоги, а також щодо конфіденційності медичних оглядів та документації [10].

Наступний приклад, який ми бажаємо навести – це дослідження, проведене Харківським інститутом соціальних досліджень під егідою європейської комісії Ради Європи на тему «Кампанія проти катувань і жорстокого поводження в Україні». Однією з цілей цього дослідження було визначення поширеності і частоти практик жорстокого поводження і застосування катувань в органах правопорядку. Для дослідження було відібрано 5 регіонів, що структурно представляють різні частини України: Львівський, Харківський, Донецький, Одеський і Київський. У ході масового опитування виявилися родини, члени яких, або їхні найближчі родичі, протягом останніх трьох років мали досвід затримання працівниками міліції і перебування у в’язниці.

Реально вдалося опитати 186 осіб. Було складно шукати респондентів. Вже сама тема опитування викликала певну настороженість у населення. А безпосередньо ті, хто мав справу з органами правопорядку в ролі обвинуваченого, підозрюваного або ув’язненого, нерідко навідріз відмовлялися брати участь в опитуванні. 70, 4% респондентів вважають, що у міліцейській практиці широко розповсюджені катування, як засіб розкриття і розслідування злочинів. Банальні кулачні побої для отримання показань і прискорення дослідження є розповсюдженим методом. 7, 6% респондентів свідчатьпро регулярні побиття, а 29, 3% опитаних повідомляють про декілька таких випадків. 36% опитаних «випробували» на собі гумові палиці та інші прилади.

Респонденти, що виступають у ролі арештантів, роблять наголос на тому, що причинами катувань є особисті фактори і проблеми кадрового менеджменту – підбір кадрів кримінально-виконавчих установ, їхнє навчання, розміщення і контроль над персоналом. 15, 1% опитаних вважають, що факти застосування працівниками правоохоронних органів побоїв, знущань або катувань мають місце через відсутність нормальних умов роботи і низьку заробітну платню працівників цих органів, 7, 5% – через надмірну завантаженість роботою працівників, 45, 7% – через поганий відбір претендентів, коли до правоохоронних органів потрапляють люди, схильні до садизму, 62, 2% вважають, що факти знущань і катувань мають місце через безкарність тих працівників, що допускають незаконні методи в роботі, зловживаючи своїми повноваженнями [4, 150].

Далі – «справа Горана» (Владислава Го- раніна – активіста Майдану), про яку розповів у своєму докладі журналіст 27 березня 2014 року, є беззаперечним доказом застосування катувань затриманих: «Зуби в нього вибиті, травма черепно-мозкова... З вуха йшла кров, зараз чує погано» [14].

І це сучасний, реальний, достатньо наглядовий, з нашої точки зору, приклад.

Наступне, давайте спробуємо пригадати випадок із зарубіжного досвіду, коли світова громадськість була приголомшена відомостями про катування ув’язнених на базі Гуантанамо. Тоді американське федеральне бюро розслідувань на вимогу правоза- хисних організацій обнародувало секретну доповідь про випадки катування ув’язнених, в якій наводяться десятки прикладів оповідей очевидців, які мали місце спостерігати жорстоке поводження з ув’язненими. Тут були виявлені факти побиття ув’язнених навіть у післяопераційний період та подібні до цього порушення. Причину подібного ставлення було виявлено в тому, що в цьому місці утримувалося декілька сотень людей, переважну більшість яких складали вихідці з Саудівської Аравії, Ємену та Афганістану, що підозрювались у зв’язках із терористичною організацією «Аль-Каїда» та рухами «Талібай».

До центру міжнародної уваги потрапила також і іранська пенітенціарна система після того, як в іранській тюрмі загинула канадська журналістка іранського походження Захра Куземі. Головний суддя Ірану визнав, що в тюрмах цієї країни застосовуються жорстокі методи допитування, за його словами, схожі на ті,