Договір купівлі-продажу земельної ділянки

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 193 сторінки, із них список використаних джерел – 17 сторінок (212 найменувань).

 

 

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, наукова новизна дисертації, розкривається теоретичне та практичне значення роботи, апробація основних положень дисертації.

Перший розділ “Загальна характеристика договору купівлі-продажу земельної ділянки” складається з двох підрозділів, у яких характеризуються поняття та особливості договору купівлі-продажу земельної ділянки, його роль у системі цивільно-правових договорів, аналізується законодавство, що становить правову базу купівлі-продажу земельної ділянки.

У першому підрозділі “Поняття договору купівлі-продажу земельної ділянки та його роль у системі цивільно-правових договорів” зазначається, що в недалекому минулому із принципу виключної державної власності на землю, випливав принцип невідчужуваності землі.

Орієнтація економіки на ринкові відносини призвела до радикальних змін у сфері права власності на землю в Україні, зокрема права приватної власності на землю і введення земельних ділянок до цивільного обігу. Власник земельної ділянки в Україні має право на укладення цивільно-правових договорів, у системі яких особливе місце посідає договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Дисертант досліджує питання правової природи договору купівлі-продажу земельної ділянки, його роль та місце у системі цивільно-правових договорів. Робиться висновок, що за юридичною природою договір купівлі-продажу земельної ділянки є цивільним, оскільки має всі ознаки цивільного договору. Основні із них: юридичний факт, який здійснюється із волі його учасників, має двосторонній характер; у кожній із сторін виникають певні права та обов'язки; свобода сторін у вирішенні питання про укладення договору; суб'єктами договору купівлі-продажу земельної ділянки є особи, що володіють правоздатністю та дієздатністю; положення про недійсність договорів, правові наслідки невиконання та неналежного виконання договору та деякі інші ознаки цивільного договору поширюються і на договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Зміст договору купівлі-продажу земельної ділянки, його певна специфіка щодо умов укладення, виконання, визначення прав та обов'язків сторін дає підстави віднести його до різновиду договорів купівлі-продажу та визначити його особливе місце і роль серед цивільно-правових договорів.

Відзначається, що на сьогодні в юридичній науці й законодавстві України не дається визначення поняття договору купівлі-продажу земельної ділянки, що негативно впливає на правове регулювання купівлі-продажу земельних ділянок. Автором запропоновано закріпити в законодавчому порядку таке визначення поняття договору купівлі-продажу земельної ділянки: це цивільний договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується у встановленому законом порядку передати у власність другій стороні (покупцю) конкретно визначену на місцевості земельну ділянку, а покупець зобов'язується у встановленій формі прийняти земельну ділянку і сплатити визначену договором покупну ціну.

Дисертант визначає особливості договору купівлі-продажу земельної ділянки, які полягають у предметі, суб'єктах, правах та обов'язках сторін, підставах, умовах укладення, виконання договору, досліджуються окремі види договору купівлі-продажу земельної ділянки: шляхом вільного продажу; на аукціоні чи на інших конкурентних засадах;.

Визначено особливості відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, а також за рішенням суду.

Аналізується практика укладення договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв) до їх заборони Законом України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) « від 18 січня 2001 р., та нового Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р., яким купівля-продаж земельної частки (паю) до 01 січня 2005 р. також заборонена.

У другому підрозділі “Правове регулювання договору купівлі-продажу земельної ділянки” досліджуються питання розвитку законодавства щодо договорів купівлі-продажу земельних ділянок в історичному аспекті, а також здійснено аналіз чинного цивільного законодавства щодо цієї категорії угод на сучасному етапі.

У 1917-1918 рр. XX століття в нашій державі було скасовано приватну власність на землю, а земельні ділянки вилучено із цивільного обігу, укладення будь-яких угод із земельними ділянками не дозволялося.

Поява приватної форми власності на землю, введення земельних ділянок у цивільний обіг та реформування чинного законодавства в незалежній Україні дали можливість власнику земельної ділянки вступати в цивільно-правові відносини, укладати договори купівлі-продажу земельної ділянки.

Законодавча база щодо купівлі-продажу земельної ділянки почала формуватися з прийняттям важливих на той час нормативних актів: постанови Верховної Ради РСР «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р. ; Закону УРСР «Про власність» від 07 лютого 1991 р., Закону України «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 р. ; Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р., Декрету Кабінету Міністрів України “Про приватизацію земельних ділянок” від 26 грудня 1992 р. Ними передбачалося право громадян України на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Фактично договори купівлі-продажу земельної ділянки громадянами України стали укладатися з прийняттям Закону України «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 р. і Земельного кодексу України від 13 березня 1992 р. щодо встановлення в Україні права приватної власності на землю, з врахуванням Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 р., який залишив шестирічний мораторій на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, встановлений Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р.

Купівля-продаж земельних ділянок юридичними особами та громадянами підприємцям в Україні пов'язана з