Дослідження комунікативних технологій в діяльності керівника адміністративної служби

В своїй роботі ми застосували наступні підходи:

Системний підхід: самостійні компоненти, такі як управління, підприємство, комунікативні технології, адміністративна служба, менеджер розглядаються як сукупність взаємопов'язаних компонентів.

Особистісний підхід: використовувався нами при написанні 3 розділу даної роботи, адже завдяки нього ми змогли виділити ті комунікативні технології, необхідні для ефективного управління підприємством.

Діяльнісний підхід: вибір, і організація діяльності підприємства в умовах розвитку комунікаційно-інформаційних технологій з позиції суб'єкта пізнання.

Індивідуальний підхід. Використовуючи такий підхід ми змогли виділити ті питання в роботі керівника адміністративної служби, які дозволять їм швидко та ефективно використовувати комунікативні технології.

Під час написання даної роботи, крім підходів, ми використовували і принципи наукового дослідження:

• принцип інтерсуб’єктивності;
• принцип історизму;
• принцип достатності;
• принцип несуперечливості;
• принцип науковості;
• принцип всебічності дослідження.

Для написання даної роботи, для дослідження комунікацій в діяльності керівника адміністративної служби підприємства, були використані наступні методи:

• загальнонаукові методи:
• аналіз;
• синтез;
• узагальнення;
• індукція;
• дедукція
• аналогія
• методи емпіричного дослідження;
• методи теоретичного дослідження.

 

 

Ринкова економіка не може існувати без розвинутої інформаційної інфраструктури та інформатизації бізнесу. При цьому важливу роль відіграють такі фактори, як інформація та комунікації. Управлінська діяльність ґрунтується на певній інформації, її можна відобразити у вигляді цілісної системи інформаційних взаємодій персоналу фірми.

Комунікація, чи процес передачі інформації від людини, чи групи організації іншій людині, чи групі організації, лежить в основі функціонування будь-якого підприємства і пронизує всі системи керування людськими ресурсами. Комунікаційний процес припускає наявність відправника інформації, одержувача інформації і процесу обміну інформацією.

Відправник, що бажає передати власні чи ідеї будь-яку іншу інформацію, повинний попередньо зрадити їм форму, придатну для передачі і сприйняття Цей процес називається кодуванням. Після того, як інформація закодована, вона може бути відправлена по одному чи декільком передатним каналам. Вибір каналу передачі багато в чому залежить від методу кодування.

Після одержання послання відбувається його розшифровка – спроба одержувача відтворити зміст оригінального повідомлення (точність інтерпретації, ефективність комунікації.)

Розшифрувавши послання, одержувач вступає в процесс зворотного зв'язку з відправником, тобто направляє своя відповідь на повідомлення. Зворотний зв'язок – наскільки адекватно було інтерпретовано послання, відновити комунікацію у випадку помилки при його розшифровці.

Існує безліч факторів, що знижують чистоту передачі інформації і спотворюють саме послання. Такі фактори називаються комунікаційними чи перешкодами шумом.

Спілкування є невід'ємною рисою організаційного буття. Кожен член організації беруть участь у комунікаційному процесі. Однак інтенсивність цієї участі і, саме головне, його мети неоднакові в різних членів організації. Співробітники спілкуються один з одним, щоб:

- виразити свої почуття й емоції (соціальна мета) ;

- чи одержати надати інформацію (професійна мета) ;

- зробити впливу на поводження інших членів організації.

Остання мета цілком збігається з метою керування персоналом організації – домогтися необхідного для компанії виробничого поводження своїх співробітників, що дозволить реалізувати організаційні цілі.

У вузькому розумінні слова, комунікація – це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Основним матеріалом комунікації є інформація.

До основних елементів комунікації відносять:

Відправник – особа, яка генерує інформацію для комунікації, перетворює її у повідомлення і передає його іншій особі або групі осіб

Одержувач – особа (або група осіб), для якої передається повідомлення

Повідомлення – закодована за допомогою будь-яких символів і представлена у реально відчутній формі думка, призначена для передавання

Канал комунікації – це засіб, за допомогою якого відбувається переміщення повідомлення від відправника до одержувача

Перешкоди комунікації («шум») – це будь-яке втручання в процес комунікації, яке викривлює (спотворює) сутність або зміст повідомлення

М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі підкреслюють, що комунікації виникають між:

• організацією та зовнішнім середовищем (споживачами, державою і т. д.) ;
• підрозділами та працівниками організації (між різними рівнями управління організацією, між керівниками й підлеглими, між неформальними організаціями тощо).

Спрямованість потоків інформації:

• зверху вниз (від вищестоящої інстанції до нижчестоящої, від керівника до підлеглого) ;
• знизу вверх (від підлеглих до керівників) ;
• горизонтальні (між членами трудового колективу, які займають рівноправні посади).

Весь шлях від джерела інформації (відправника) до отримувача називається каналом комунікації.

Основними елементами комунікації є:

• джерело інформації
• передавач інформації
• приймальник інформації
• отримувач інформації

Канали можуть бути формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні).

Формальні канали встановлені адміністративне й зв'язують працівників як по вертикальних, так і по горизонтальних щаблях управління.

До неформальних каналів комунікацій відносяться ті, які не співпадають із офіційно встановленими. Мережа неформальних комунікацій отримала назву “виноградної лози”. По такій мережі розповсюджується неточна, неповна, не завжди перевірена інформація, яку прийнято називати “чутками”. Якщо організація володітиме лише системою формальних комунікацій, то процес проходження інформації буде бюрократизуватися, якщо домінуватиме система неформальних комунікацій, то це приведе до розповсюдження чуток, які заважатимуть нормальній діяльності.

Для характеристики процесів комунікації між двома або більше особами застосовують термін “міжособові комунікації”. Для позначення процесів комунікації в межах організації використовують поняття “організаційні комунікації”.

Виділяють такі