Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року

У науковому дискурсі ставлення суспільства до осіб імперського режиму після Лютневої революції 1917 року, дослідники говорять в першу чергу про табуйованість всього, що пов’язано з імператорською сім’єю, та прояви відмежування від старого режиму.

Київ став місцем проживання трьох монархічних осіб з огляду на його близькість до фронту. Марія Фьодоровна очолювала Російський Червоний Хрест й опікувалася багатьма шпиталями та благодійними закладами міста, що були покликані допомагати постраждалим внаслідок війни. У Києві Марія Фьодоровна мешкала постійно з 1915 року, оселившись в Маріїнському палаці. Ольга Алєксандровна була евакуйована до Києва разом з польовим воєнним шпиталем, в якому працювала сестрою милосердя. Алєксандр Міхайлович мешкав у Києві з огляду на свою військову кар’єру.

У період кардинальних змін, що відбувалися у Петрограді на межі лютого-березня 1917 року представники династії Романових перебували в такій же ситуації, як і решта населення Києва – змушені були жити чутками та свідченнями небагатьох очевидців, які прибували зі столиці.

При цьому з огляду на невизначеність та відсутність офіційних повідомлень, зберігався статус- кво Романових у Києві.

Так, 1 березня у Софіївському соборі відбулась панахида за Олександром ІІ у присутності Марії Фьодорівни, про що повідомляли газети.

Після офіційного оголошення про повалення монархії перебування у Києві Марії Фьо- доровни надавало її відносинам з новою владою делікатних конотацій. Через двовладдя у Петрограді центральна влада не була одностайною щодо декларування і виявлення ставлення до Ро- манових. Виконком петроградської ради робітничих депутатів 3 березня розглядав питання щодо арешту всіх членів династії Романових. При цьому арешт жінок династії пропонували здійснювати поступово. За день до того, 2 березня, у записі засідання Тимчасового уряду зазначено про необхідність рахуватися з думкою Ради робітничих депутатів. Вірогідно, заслуги Марії Фьодоровни у благодійній діяльності були оцінені, тому надалі про обговорення санкцій щодо неї свідчень не маємо. На користь цього також свідчить політика нової влади щодо благодійних установ, які діяли під патронатом овдовілої імператриці. Відомства імператриці Марії, якими опікувалася матір поваленого імператора, були передані в управління Міністерства народної освіти. Однак їхню назву було збережено (за іменем засновниці Марії Фьодо- рони, дружини Павла І) .

Першим актом, за яким ми можемо простежити публічні прояви зміни статусу овдовілої імператриці став її від’їзд з Києва до ставки колишнього імператора Ніколая ІІ, який щойно зрікся престолу, що розташовувалася в Могильові. Від’їзд відбувся 3 березня – у день, коли у Києві було офіційно оприлюднено про падіння монархії. Тобто, до Могильова Марія Фьодоровна

від’їжджала в час зміни влади у місті: коли створювався Виконавчий комітет об’єднаних громадських організацій Києва, а старі органи влади опинилися у підвішеному стані.

За спогадами Ольги Алєксандровни, при від’їзді її матері були подані всі складові пошани, передбачені офіційним протоколом. «Коли після зречення сина овдовіла Імператриця вирушила до Могильова, їй були віддані всі належні її положенню почесті. Вона прибула на Імператорської платформу вокзалу в супроводі ескорту козаків» , зазначає вона у першій редакції своїх спогадів. Зокрема, матір Ніколая ІІ супроводжував київський губернатор Олексій Ігнатьєв. Тобто в короткий перехідний період зберігався статус- кво овдовілої імператриці.

До Києва Марія Фьодоровна повернулася увечері 9 березня, коли органи нової революційної влади у Києві були сформовані. У своєму щоденнику вона змальовує картину, яка докорінним чином відрізняється від ситуації в час від’їзду. «Як же все змінилося! На станції нікого, тільки на пероні цивільні з червоними бантами. Огидно! Над палацом жодного прапора. На подвір’ї була зустрінута офіцерами й Ігнатьєвим в штатському, з якими ми трохи посиділи у мене» , – зазначила вона.

Згадки про подібну зміну публічного вияву статусу овдовілої імператриці зафіксовані ще у щонайменше трьох свідченнях его-джерел. Фрейліна Зінаїда Менгден зазначала, що колишній київський губернатор Олексій Ігнатьєв і дворецький, зустріли Марію Фьодоровну у вестибюлі палацу (за уривком зі спогадів, опублікованим Ю. Кудріною) . Тобто, особи, які бажали висловити овдовілій імператриці звичні для неї виявипошани, робили це не публічно. Відсутність почестей підкреслює і Марія Барятинська, дружина флігель-адьютанта Ніколая ІІ, яка на той час опікувалася шпиталем у Києві. «Возле дворца не было никакой почетной охраны, пост при воротах был в ужасном состоянии, а неопрятные солдаты вели себя так, будто охраняли заключенного – они даже не брали на караул».

Слід зазначити, що у мемуарах Барятинської є згадка про те, що Марію Фьодоровну на пероні зустрів комісар: «На станции ее не встрелило ни одно официальное лицо, кроме комиссара, который не проявил к імператрице должного уважения». Логічно припустити, що мова могла йти про новопризначеного київського губернського комісара Тимчасового уряду Михайла Суковкіна або про комісара Виконкому Тимчасового уряду Анатолія Савенка (який супроводжуватиме Марію Фьодоровну при її виїзді з міста). Однак ми вважаємо за доцільне підважити дані свідчення. По-перше, сама Марія Фьодоровна занотувала у щоденнику факт відсутності офіційних осіб на пероні київського вокзалу по її прибуттю. По-друге, Барятинська не