Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року

З іншого боку, таке табуювання царської родини переважно не переростало у відкрите протистояння. Так, власне від’їзд Романових не викликав особливого ажіотажу і проявів агресії: на залізничній станції у Святошино біля потяга зібрався натовп зацікавлених, але публічної уваги цій події, окрім заміток у газетах не надали. Такий вияв ставлення був неспівмірний з заходами безпеки, вжитих при виїзді Романових. «Ми відправлялися пізно однієї ночі, але не зі станції, де це могло б викликати хвилювання і де сотні безпомічних людей очікували можливості виїхати, а від маленького лісу недалеко від Києва» , – писала Ольга Алєксандровна.

Постає питання, якою була позиція київської влади щодо від’їзду Романових: наскільки вони цьому сприяли і наскільки були зацікавлені. Ми з’ясували, що Київська міська управа та Виконком об’єднаних громадських організацій були змушені рахуватися з позицією Тимчасового уряду та військової адміністрації.

Алєксандр Міхайловіч переконує, що наказ на виїзд з Києва вдалося отримати від Тимчасового уряду: «По всей вероятности, некоторым из наших добрих друзей, тронутых нашим положением, удалось повлиять на Временное Правительство, и в один прекрасный день к нам явился комиссар и передал приказ отправиться немедленно в Крым. Местный сонет всецело одо брил этот план, так как считал, что «пребывание врагов народа так близко от фронта представляет собою большую опасность для революционной России». Отже, з його слів випливає, що Романови не просто отримали дозвіл на проживання у Києві, але без рішення Тимчасового уряду навіть не мали права покинути Київ. Ольга Алєк- сандровна також висловлює таку думку, зазначаючи, що їм вдалося виїхати лише завдяки старанням великого князя.

Натомість у збережених документах не виявлено жодних розпоряджень Тимчасовго уряду, Київської міської управи чи Виконкому об’єднаних громадських організацій Києва щодо від’їзду Романових. Заборона на виїзд з Києва могла стосуватися напряму Алєксандра Міхайловіча, а не жінок Романових, оскільки він числився військовослужбовцем кадрової імперської армії. Рішення про звільнення великого князя Тимчасовий уряд прийняв лише 22 березня, тобто за день до від’їзду.

Дискусійним є і спогади, які стосуються охорони спеціального потягу, на якому відбули Романович. У першій редакції своїх спогадів Ольга Алєксандровна пише, що охорону вдалося забезпечити діями Алєксандра Міхайловіча. За її словами, йому вдалося знайти вірних династії саперів, які будували міст через Дніпро. Хоча описуючи власне процес переїзду до Криму зазначає, що охорона складалася з солдатів. У другій редакції своїх спогадів вона вже згадує лише про солдатів . Тоді як сам великий князь писав про охорону з матросів.

Г азетні хроніки зафіксували такий розвиток подій. 21 березня депутат Державної Думи російський націоналіст Анатолій Савенко отримав телеграму від її тимчасового комітету про те, що він як комісар має супроводжувати овдовілу імператрицю. Зазначено, що це рішення прийнято згідно з особистим клопотанням Марії Фьодо- ровни. У свою чергу київський Виконоком Ради об’єднаних громадських організацій постановив, щоб охорона потягу імператриці здійснювалася із залученням ресурсів Ради офіцерських і солдатських депутатів. 23 березня Марія Фьо-доровна, Алєксандр Міхайловіч, Ольга Алєксан- дровна разом зі своїм морганістичним чоловіком полковником Миколою Куликовським виїхали у супроводі Савенка.

Отже, вірогідно слід говорити про охорону, яку забезпечила київська Рада офіцерських і солдатських депутатів. Є всі підстави вважати, що це були солдати, які супроводжували імператрицю в силу обов’язків, а не лояльності до династії Романових.

Виїзд Романових з Києва був вигідним київській владі не лише з огляду на убезпечення Києва від можливого соціального напруження через перебування у місті представників поваленої династії, але і з точки зору інфраструктур- ного забезпечення розвитку революції.

На засіданні Виконкому Ради об’єднаних громадських організацій 28 березня було вирішено, що Купецький дім, де проходили її засідання, а також засідання інших рад та студентських організацій, має зайняти губернський продовольчий комітет. Тоді як вказані організації переїдуть до Марийського палацу. Відразу по від’їзді Романових начальник київської міліції А. Лепарський провів інспекцію палацу. На засіданні Виконкому 24 березня заслухано його звіт та розглянули опис майна. Крім того, Виконком постановив реквізувати для потреб населення продовольство, виявлене у палаці.

Окрім того, що таке заміщення мало практичний смисл, воно несло в собі сакральний зміст заміни органів старої влади на революційні організації. Окрім палацу нове призначення отримали інші установи. У колишньому жандармському управлінні знаходились бюро гуртожитку амністованих, штаб партії соціалістів- революціонерів, кілька видавництв. У будинку Дворянського зібрання – Рада професійних союзів тощо. Подібний символічний перехід відбувався на території усієї колишньої імперії. Зокрема рішення про передачу Зимового палацу в Петрограді революційній владі Тимчасовий уряд прийняв ще 4 березня.

Особи, що мали сентименти до попереднього режиму, у спогадах висловлювали негатив з приводу того, що колишні царські будівлі були передані революційній владі. «Жалко было смотреть на изящный дворец, на его полы, потолки, мебель, которые мы там увидели. Вскоре все было запачкано, загажено», – зазначав Карум. У свою черга Барятинська висловлює жаль від того, що царський павільйон на київському вокзалі став доступним для всіх, зокрема і для солдатів.

Отже, проведений аналіз дає підстави стверджувати про етапність зміни ставлення населення Києва до представників поваленої імператорської династії у березні 1917 року. У короткий перехідний період перших днів березня зберігався статус-кво овдовілої імператриці Марії Фьодо- ровни. Це проявлялася у збереженні церемоній та символів влади Романових. При чому з боку влади передбачені протоколом вияви пошани демонстрував імперський губернатор Ігнатьєв, тоді як нові органи влади виявляли свою відстороне- ність від Романових. Після утвердження нової влади зміна політичного і соціального статусу Романових була підкреслена скасуванням усіх церемоній. Представники міської та центральної влади підкреслювали своє відмежування від

Романових. При цьому київська міська влада у своєму ставленні щодо перебування Марії Фьо- доровни в місті була змушена рахуватися з рішенням Тимчасового уряду та військової влади. Однак при від’їзд з Києва Романовим було виділено офіційний супровід та охорону. Головним чином це було зроблено не задля вияву пошани, а в контексті забезпечення порядку в місті.

Від’їзд Романових з Києва був вигідний міській владі не лише з точки зору благонадійності, але й з точки зору розвитку інфраструктури. Будівлі, які раніше перебували у віданні Марії Фьодоровни, були віддані для потреб міста і революційної влади.

З боку пересічного міського населення простежується різниця у вияві ставлення до імператриці, її дочки та зятя з огляду на різні площини особистого сприйняття – як монарших осіб чи як звичайних громадян. У перші два тижні революції формувалися й реалізовувалися принципи табуювання символів старого режиму та династії загалом. Умовним вододілом у цьому процесі, як зазначали самі представники династії Романових, можна вважати повалення пам’ятника Столипіну. Відкритих конфліктів щодо представників царської родини не зафіксовано, однак вірогідно, що атмосфера кінця березня не сприяла їхній безпеці у місті. Загальне відмежування від Романових обумовили рішення Марії Фьодоровни виїхати до Криму.

 

 

1. Arkhiv novejshej istorii Rossii. TomVII. Zhurnal yzas’edanij Vremmenogo pravitel’stva. Mart-oktiabr’ 1917 goda. V 4 tomakh. Tom 1. Mart-aprel’ 1917 goda. (2001). Otv. redactortoma B. Dodonov. Sost. E. Grin’ko IV. Lavinskaya. – Moskva: Rossijskay apoliticheskaya entsyklopedija. [In Russian].
2. Baryatinskaya, M. 2006).
3. Moja russkaja zhizn’. Vospominanija velikosvet- skoj damy. – Moskva: Tsentrpoligraf / Electronic book. [In Russian].
4. Basara-Tylischak, H. (2007). Provintsijnimista yak seredovyschesotsial’noji ta politychnoji mobilizatsiji horodian u period Tsentral’noji Rady. Problemy vyvchen- niaistoriji Ukrajins’koji Revoliutsiji of 1917-1921 rr. -
5. The Issues of the History of the Ukrainian Revolution 1917-1921, 2, 43-56. [In Ukrainian].
6. Bitiukov, K., Petrova, E. (2009). Velikokniazhes- kaya oppozitsija v Rossii 1915-1917 gg. – Sankt-Peter- burg: Asterion. [In Russion].
7. Bojko, O. (2015). Narysyzhyttia Kyjeva. 1919 rik: polity kaipovsiakdennist’. – Kyiv: Instytut istoriji Uk- rajiny NAN Ukrajiny. [In Ukrainian].
8. Buldakov, V. (2010). Krasnaya smuta: priroda i posliedstvija revoliutsionnogo nasilija. – Moskva: ROSSPEN. [In Russian].
9. Dnevniki imperatritsy Marii F’odorovny (19141920, 1923 gody). (2006). / Per. s datskogo Y. Kudrina,
10. O. Dudochkina-Krog, A, Chekansky. – Moskva: Vagrus. [In Russian].
11. Figes, O. (1996). A People’s Tragedy: Russian Revolution 1891-1924. – London: Jonathan Cape.
12. Gol’denveizer, A. (1990). Iz Kievskikh vospo- minanij. Revoliutsijana Ukraine pomemurambelykh. – The Revolution in Ukraine in the momoirs of the white. Kyiv, 1-63. [In Russian].
13. Hryhorjev, H. (1961). U staromu Kyjevi. Spo- hady. – Kyiv: Radians’kypys’mennyk. [In Ukrainian].
14. Karum, L. (2014). Mojazhyzn’. Rasskaz bez vra- nja. – Novosibirsk: Ofset.
15. 13 Kievlianan (1917). – Kyiv. [In Russian].
16. Kievskajamysl’ (1917). – Kyiv. [In Russian].
17. Kolonitskii, B. (2012). Simvoly vlasti i bor’ba- zavlast’. K izuchenijupoliticheskoj kul’tury rossijskoj re- volutsii 1917 goda. – Sankt-Peterburg. [In Russian].
18. Kolonitskii, B. (2010). ‘Tragicheskaja erotika’: Obrazy imperatorskojsem’i v gody Pervoj mirovoj vojny. – Moskva: NLO. [In Russian].
19. Kudrina, Y. (2002). S vysoty prestola. Izarkhiva imperatritsy Marii Feodorovny (1847-1928). Nashe na- sledije. – Our Heritage, 62, 27-67. [In Russian].
20. Kupchyk, Y. (2014). Rozvytok munitsypal’nykh pidpryjemstv v Kyjevi (1917-1919). Visnyk Kyivs’koho natsional’noho universytetu imena Tarasa Shevchenka. – The Bulletin of the Kiev National University. Shevchenko, 123, 25-28. [In Ukrainian].
21. Posliednile novosti (1917). – Kyiv. [In Russian].
22. Romanov, Alexandr. (2015). Vospominanija velikogo kniazia Alexandra Mikhailovicha Romanova. S predislovijem Nikolaja Starikova. – Sankt-Peterburg: Piter. [In Russian].
23. 21 Skal’s’ky, V. (2008). ‘Vidchuttia revoliutsii’: kyjanynapochatkubereznia 1917 roku. Visimnadciata na- ukova siesija Oseredku Naukovoho tovarystvaim. Shev- chenka u Cherkasakh: Materialy dopovidej nazasidanni- akhsektsij I komissij, 5-27 bereznia 2007 r. – Cherkasy: Oseredok NTS u Cherkasakh, 85-94.
24. Skal’s’ky, V. (2008). Obraz Tsentral’noji Rady u svidomosti selian napochat kovomuetapi Ukrajins’koji revoliutcii. Ukrajins’kyistorychny zhurnal. -The Ukrainian Historical Journal, 1, 46-59.
25. Stites, R. (1994). Revoliutsyonnaja kul’tura i jejo mesto v istorijikul’turnykh revoliytsyj. Anatomija revoliutsii: 1917 god v Rossii: Massy, partii, vlast’. – The Anatomy of the Revolution: Masses, Parties, Power. – Sankt-Peterburg, 372-382.
26. Verstiuk, V. (2012). Revoliutsij navladai sus- pil’stvo: mekhanizmyvzajemovplyvu. Problemy vyvchen- niaistoriji Ukrajins’koji Revoliutsiji 1917-1921 rr. – The issues of the history of the Ukrainian Revolution of 1917-1921, 8, 5-43.
27. Vil’shans’ka, O. (2004). Povsiakdennezhyttia naselennia Ukrajiny pidchas Pershoji svitivij ivijny. Ukrajins’kyistorychny zhurnal – The Ukrainian Historical Journal, 4, 56-70.
28. Vorres, Y. (1996). Memuary Velikoj Kniagini Olgi Aleksandrovny. 1960 / Per. S angl. V. Kuznetsova. Retrieved from http: //www. rodon. org/vi/pvk. htm
29. Zhuk, Y. (2013). Voprositel’nyjeznaki v ‘Tsar- skom dele’. – Sankt-Peterburg: BHV.
30. 25 Chapters of My Life: The Memoirs of Grand Duchess Olga Alexandrovna by Paul Kulikovsky, Karen Roth-Nicholls, and Sue Woolmans. (2010). – East Kilbride: Librario Publishing Ltd / Electronicbook.