Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року

16 березня головні вулиці Києва були перекриті через рух демонстрацій з різних частин Києва до Думської площі. Тому Марія Федорівна дорогою на вокзал могла бачити революційний натовп, що вітав демонстрантів. Вірогідно, що демонстрації вона могла бачити хіба що здаля. Тож відкритим лишається питання, чи міг революційний натовп впізнати її та висловити своє ставлення. З іншого боку, вона зазначає, що на вулицях не було п’яних, при чому ці дані містяться в его-документі, написаним за фактом нещодавніх подій. Отже, цього дня Марія Фьодоровна все- таки безпосередньо могла бачити вулиці, а у свою чергу городяни могли її бачити та вітати. Крім того, її могли зустрічати й вітати мешканці міста під час прогулянок у Царському парку (нині – Марійський парк), де розташовувався палац і де вона, за свідченнями фрейлін, любила гуляти.

У зв’язку зі свідченнями про відсутність відкритого неприйняття представників Романових у Києві постає питання про причини їхнього від’їзду з міста до Криму 23 березня. Ольга Алєксандровна у своїх спогадах зазначає про прагнення виїхати з Києва ще у перші дні революції. За її словами, Романови не могли цього зробити через позицію Марії Фьодоровни, яка бажала лишитися у Києві. У вже цитованому листі до грецької королеви, написаному за 5 днів до від’їзду, також не зазначено про жодні плани залишити Київ. Як зафіксують газетні хроніки вже після від’їзду Романових, у Марійському палаці лишався запас продуктів, закуплений на державні кошти, оскільки імператриця планувала лишатися у Києві тривалий час. З іншого боку, у протоколах засідання Тимчасового уряду від 21 березня зафіксоване рішення про відпуск продовольства поваленому імператору, його сім’ї, Марії Фьодоровні та їхнім свитам – тобто у той день, коли, як ми ще покажемо у статті, вже тривали переговори щодо процедури виїзду Романових з Києва. Отже, можемо стверджувати, що рішення про від’їзд виходило від самих Романових, а не від центральної влади.

Думку про те, що овдовіла імператриця сама вирішила залишити Київ підтримував і голова ради офіцерських депутатів Леонід Карум, який називав себе монархістом (хоча демонстрував свою лояльність до революційної влади) 51.

У свідченнях про від’їзд Романових твердження розходяться щодо ключових моментів: позиції овдовілої імператриці щодо від’їзду та атмосфери, в якій він відбувався.

Ольга Алєксандровна без подробиць переконує, що Марія Фьодоровна погодилася залишити Київ після того, коли хірург та працівники шпиталю, яким вона опікувалася, категорично повідомили їй, що не бажають більше її бачити. Цей епізод поданий непрямою мовою зі слів великої княгині52. Відповідно, ми не можемо оцінити, чи такий випадок дійсно відбувся і наскільки він вплинув на зміну рішення Марії Фьодоровни. Варто зазначити, що за спогадами Ольги Алєксандровни, сама вона у цей час продовжувала працювати сестрою милосердя, про безпосередні ексцеси щодо її особи після революції вона не згадує.

Натомість великий князь у мемуарах без подробиць переконує, що Марія Фьодоровна так і не погодилася їхати до його маєтку в Ай-Тодорі навіть після численних умовлянь: «Нам пришлось почти что нести Императрицу на вокзал. Она, боролась до последней минуты, желая оставаться и заявляя, что предпочитает, чтобы ее арестовали и бросили в тюрму». На нашу думку, остаточне рішення залишити Київ було викликане не одним конкретним подразником, а ланцюгом подій і активним виявом табуювання представників Романових. Якщо ситуація, коли Марію Фьодоровну не пустили до шпиталю, мала місце, вона могла стати остаточним каталізатором цього рішення.

Можемо відтворити атмосферу, в якій мешкали представники поваленої династії у Києві. Вони описали власну візію процесу відмежування від «старого режиму», про який ми зазначали вище. Як ми вже зазначили, Алєксандр Мі- хайловіч писав про символічні два тижні, коли Романови почувалися у Києві в безпеці. Хронологічно це відповідає найбільшій революційній маніфестації у Києві (16 березня) та повалення пам’ятника Петру Столипіну (15-17 березня). Слід зазначити, що до того часу тактики відмежування від «старого режиму» сформувалися і увійшли до життєвих практик киян. «Наступил момент, корда разрушение царських памятников уже более не удовлетворяло толпу. В одну ночь киевская печать коренным образом изменила свое отношение к нашей семье. – Всю династію надо утопить в грязи, – восклицал один известный журналист на страницах распространенной Киевской газеты, и началось забрасывание нас грязью. [... ] Мы все вдруг превратились в «Романовых, врагов революции и руського народа». Вдовствующая Императрица Мария Федоровна, страшно удрученная погной неизвестностью о судьбе Государя, не могла переносить клички, прибавленной к нашим прежним титулам», – згадував він.

Ольга Алєксандровна також згадувала про анафемування династії: «На стенах мелом были написаны всякие гнусные фразы, направленные против Ники и Алики, совсех учреждений сорваны