Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року

Зміни торкнулися і загальноприйнятих форм офіційних звертань: у церквах при читанні молитви зупинялися, коли приходила черга згадати ім’я колишнього монарха, церковними ієрархами у зв’язку з цим було внесено зміни до поминальників. Аналогічна проблема постала і з формою ухвали судових рішень (іменем, від якого вони ухвалюються) . Хоча такі дії також були стихійними і в цій сфері панувала невизначеність. Так, наприклад, київський університет певний час зберігав у своїй офіційній назві слово «Императорский». Крім того, у газетних повідомленнях в матеріалах про Романових часто вживано попередні титули, зокрема щодо Марії Фьодоровни. Російська націоналістична газета «Киевлянин» в перші дні березня зазначала повну титулатиру: «Ее Императорское Величество Государыня Императрица Мария Федоровна».

Спробуємо простежити прояви ставлення до представників династії Романових у Києві з боку звичайних жителів Києва. Про поведінку насе-

лення Києва після революції всі три представники династії Романових відгукувалися як про приязну й таку, що відповідала дореволюційним нормам.

У спогадах Ольги Алєксандровни дані пасажі стосуються, в першу чергу, осіб, що знали її особисто до революції та були пов’язані з нею по роду діяльності. Своєму біографу Й. Ворресу вона розповідала про реакцію поранених солдатів і сестер милосердя, з якими працювала у шпиталі, коли вони вперше зустріли Ольгу Алєксандровну після зречення Ніколая ІІ. За словами великої княгині, солдати її вітали, частина з них співчувала. Також вона згадує про одну з «сестер-більшовичок», яка вітала її у зв’язку зі зреченням Ніколаєм ІІ престолу.

Натомість Алєксандр Міхайловіч згадує не лише про реакцію військових чи колег, але й сторонніх осіб. «Первые две недели все шло благополучно. Мы ходили по улицам, смешавшись с толпой, и наблюдали грандиозные демонстрации, которые устраивались по случаю полученной свободы! [... ]В начале население относилось ко мне весьма дружелюбно. Меня останавливали на улице, пожимали руки и говорили, что мои либеральные взгляды хорошо известны. Офицеры и солдаты отдавали мне при встрече честь, хотя отдание чести и было отменено пресловутым приказом?». Бачимо, що великий князь підкреслив часткове дотримання формальностей, які існували за старого порядку.

Джерела не дають змоги з’ясувати, скільки у такій приязній поведінці населення було особистої симпатії, а скільки вияву позитивного ставлення до монархії та старого режиму. Вірогідно, мову слід вести про перевагу особистої поваги до колишніх монарших персон. На користь цієї думки говорять моменти, згадувані Ольгою Алєксандровною про те, що її вітали навіть ідейні опоненти – запеклі противники монархії. Таким чином, вони визнавали за нею право громадянина, однак не визнавали правомонаршої особи. Інше свідчення – акцент, який Алєксандр Міхайлович зробив на підкресленні його ліберальних поглядів, що у даному разі робило його в очах населення прихильником революції.

Цей ліберальний образ могло підважити інтерв’ю Алєксандра Міхайловіча, надруковане в газеті «Киевлянин» 15 березня. Великий князь вдався до риторики примирення. З одного боку, він привітав революцію і підтвердив висловлену пізніше думку про те, що зміна влади у Києві відбулася спокійно і піднесено: «Приятно, что население приняло известие о нем (перевороте - О. С.) сознательно и в полном порядке. Никаких эксцессов не было». Це загалом підтверджує думку про відсутність у місті конфронтацій щодо представників Романових. З іншого боку, великий князь видав у собі монархіста, зазначивши, що найвдалішою формою влади в Росії є республіка з царем на чолі (очевидно, він мав на увазі форму правління конституційної монархії, адаптованої до революційних реалій). «Ибо царь – это флаг народа перед миром», – сказав він. Відомо, що Тимчасовий уряд несхвально ставився до будь-яких виступів представників Романових у пресі. 8 квітня на засіданні уряду було прийнято рекомендацію, адресовану усім членам царської династії, не виступати у пресі. Приводом для такого рішення послужило чергове ін- тер’ю Алєксандра Міхайловіча. Отже, вірогідно, що і його березнева розмова з київськими журналістами не вкладалася у плани Тимчасового уряду та місцевої влади.

Про відносний спокій щодо її персони у Києві інформувала і Марія Фьодоровна. У листі до грецької королеви Ольги Константіновни 18 березня писала : «Тут, однак, відносно спокійно, незважаючи на «свято свободи», яке пройшло позавчора з 7 ранку до 6 години вечора: процесії з червоними прапорами, Марсельєзою і т. д. І хоча поліції не було, був відносний порядок. Зовсім не було п’яних».

Вірогідно, Марія Фьодоровна виокремила серед усіх революційних подій у Києві «свято свободи» (більш поширена назва «день свята революції) не лише з тієї причини, що це була най- масовіша революційна демонстрація у