Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року

У першій редакції своїх спогадів Ольга Алєксандровна писала, що Марія Фьодоровна змушена була їхати з вокзалу до палацу, найнявши звичайного візника  . Цей факт, на нашу думку, був проявом зміни не лише політичного, але й соціального статусу. Подорож не в царській кареті, а у звичайному екіпажі урівнювало її в статусі зі звичайними громадянами.

Про вибір Марії Фьодоровни осісти у Києві повідомляла київська преса. Так, «Последние новости» у великому матеріалі про історію Ро- манових в останньому абзаці сказано: «В Киеве вокруг вдовствующей императрицы образовался особый двор. Вольно или невольно эмигрировавших из Петрограда»26. Якщо про повернення матері поваленого імператора преса згадувала у контексті історії династії Романових та чуток, пов’язаних з її представниками, то після 9 березня окремі замітки, присвячені пересуванню Марію Фьодоровни особисто.

Паралельно з приїздом та облаштуванням вдови Алєксандра ІІІ у Києві дозвіл на це надійшов від центральної влади. Ад’ютант головного начальника постачання армії Південно-Західного фронту доставив телеграму на адресу Виконавчого комітету Ради об’єднаних громадських організацій міста Києва, який був відправлений прем’єр-міністром Георгієм Льво- вим: «Временное правительство не встречает препятствий к выезду вдовствующей Императрицы Марии Федоровны в Киев и пребыванию в Киевском дворце». Отже, місцева київська влада у ставленні до факту перебування у місті високої особи з поваленої династії спиралася на розпорядження Тимчасового уряду, а також військової адміністрації, яка, з огляду на близькість до фронту, продовжувала зберігати у Києві вплив. Нам не вдалося знайти жодних розпоряджень щодо монарших персон у фондах Київської міської управи, Ради об’єднаних громадських організацій міста Києва та канцелярії Київського губернського комісара Тимчасового уряду (у Державному архіві міста Києва та Державному архіві Київської області). Таким чином, київська влада забезпечувала охорону овдовілої імператриці, разом з тим візуалізуючи зміну її статусу та дистанціюючись від Романових.

Різка зміна церемоній стала шоком для Марії Фьодоровни та її оточення, однак була зрозумілим фактом для місцевої київської влади.

Факт відсутності офіційного супроводу для овдовілої імператриці періодичні видання всіляко підкреслювали. «На вокзале во время пребывания великого князя и императрицы Марии никто изначальствующих лиц не присутствовал», – зазначено в публікації про відбуття Маріх Фьодо- ровни з Києва 16 березня на потязі Ніколая Ні- колаєвіча. Надалі простежимо вияви ставлення до представників династії Романових у Києві серед ширших верств населення. Рефлексії щодо осіб династії Романових, які перебували у Києві, формувалися та змінювалося на тлі постійного потоку новин та чуток. За час Першої світової війни кількість крамоли на адресу імператорської родини значно зросла. Як простежив Б. Ко- лоницький, матеріали фонду Київської судової палати свідчать про те, що у ході війни образливу інформацію на адресу Романових представники міщанського стану висловлювали не рідше за селян. Скасування цензури з одного боку і прагнення інформації з іншого створило базу для поширення нових чуток. Періодичні видання у перші місяці революції чимало місця присвячували інформації про історію Романових та їхній поточний стан справ. Серед головних тем заміток про Романових можна виділити основні: інформація про арешт Ніколая Романова та його сім’ї, чутки про зв’язок колишньої імператриці Алєксандри Фьодоровни та Распутіна, повідомлення про пересування інших родичів Ніколая ІІ, пошуки царських коштовностей. Слід підкреслити, що серед новин були й такі, які описували насилля проти представників династії. Так, видання «Последние новости» повідомляло про збройний напад на великого князя Кірілла Владіміровіча. При тому, що це був перший представник династії, який публічно вітав революцію, а до того був активним діячем опозиції до Ніколая ІІ, намагаючись вплинути на імператора, зокрема і через Марію Фьодоровну. Також повідомляли про арешти не лише сімей Ніколая ІІ та його брата Міхаіла Алєксандровіча, але й осіб, що не могли безпосередньо претендувати на престол. Наприклад, про арешт великої княгині Марії Павловни та великого князя Бориса Владіміровіча.

Прикметно, що навіть самі видавці й журналісти усвідомлювали, що частина опублікованої інформації може бути перебільшеною або вигаданою. За оцінками дослідників, чутки є дуже важливим чинником для формування суспільної думки та ставлення соціуму або певних суспільних груп до певних аспектів життя. У контексті досліджуваної проблеми більшість киян та категорій населення, які на той час мешкали в Києві, не могли формувати свого ставлення до осіб з царської династії на основі власних життєвих практик. Натомість це ставлення вони викристалізовували з побічного досвіду: чуток, періодичних видань, настроїв, що сформувалися за час Першої світової війни.

Відмежування від попереднього режиму мало місце практично в усьому: від змін офіційних звертань до численних карикатур на царя просто на вулицях, «ідеологічних» дитячих ігор й вуличних вистав. Як згадував письменник Григорій Григор’єв, карикатури на царя створювали ще й з тієї причини, що майже всі портрети поваленого імператора були знищені або прибрані зі звичних місць.

Табуювання представників династії часто стосувалося і попередників Ніколая ІІ. Преса повідомляла про усунення портретів інших царів вже у перші дні березня. Одне з повідомлень від 7 березня зазначало: «Вчера издания окружного суда удалены портреты Николая ІІ и Александра ІІІ». Цього ж дня царські портрети