Джерельна база та історіографія проблеми міських органів влади в правобережній україні за часів наполеонівських війн

Підсумовуючи результати дослідження архівних документів з обраної нами теми, необхідно відзначити наступне: а) джерельна база дослідження надзвичайно обширна і розмаїта за характером; б) документація, що стосується міських органів самоврядування, сконцентрована переважно у фондах міських магістратів, проте, для отримання більш повної картини еволюції міського самоврядування необхідно залучати і документи з фондів губернських правлінь і фондів судів та ін. ; в) велике значення мають вторинні документи, а саме матеріали судів та протоколи засідань магістрату, з яких можна довідатися про регіональні особливості міського самоврядування.

Розпочинаючи аналіз історіографії проблеми міських органів влади Правобережжя в період наполеонівських війн, її доцільно, на наш погляд, поділити на три періоди у хронологічному порядку: а) дореволюційна, б) радянська і в) сучасна.

Серед дореволюційних видань велике значення має «Энциклопедический словарь» Ф. А. Брокгауза та І. Е. Ефрона (СПб., 1898). Зокрема, у цьому виданні відзначається, що серед міст Південно-Західної Росії магдебурзьким правом у повному обсязі користувалися Кам’янець-Подільський і Київ. Свою систему самоврядування Кам’янець запозичив зі Львова. Особливістю було те, що половина членів міської ради повинна складатися з католиків, а інша половина – з православних. Далі тут стверджується, що в містах із неповним магдебурзьким правом війтівство поєднувалося зі староством. Членами ради були чотири бурмістри, котрих щорічно переобирали. Разом із тим зловживання війтом своєю владою знищили значення виборної ради. Послаблювався вибірний початок. Судова влада в таких містах не була відокремлена від адміністративної. За твердженням проф. Владимирського-Буданова, у містах із повним магдебурзьким правом, самоуправління мало хоча б ненадійну опору у представницьких закладах, а в містах 2-го розряду не було ніякої опори на самоуправління4.

Неперевершеним по значущості для детального вивчення обраної нами теми є таке фундаментальне багатотомне видання, як «Полное собрание законов Российской империи» (СПб., 1830). Зокрема, у т. ХІІ опубліковано «Грамоту на права и выгоды городам Российской империи», в якій імператрицею Катериною було регламентовано всі сфери життя тогочасних міст, детально розписано повноваження і обов’язки всіх міських органів влади та ін. 5

Плеяду видатних дослідників історії місцевого самоуправління доповнює творчість 1. 1. Дитятина. У своїй роботі «Устройство и управление городов России» (1875) він звертає увагу на те, що традиції місцевого самоуправління у країнах Західної Європи та в Росії суттєво відрізнялися. На його думку, місто, як предмет дослідження, є однією з форм громадянства на протилежність державі. Якщо в Європі міста здавна виборювали свої права і користувалися ними у повному обсязі як суверенні держави, то в Росії створення міст спонукалося центральною державною владою. Знову ж таки, саме імператорська влада запроваджувала в них органи самоуправління (навіть виборні). Безперечно, така міська влада не мала ніякої самостійності й ефективності. Коли Петро І почав запроваджувати міські органи влади за європейським зразком у Росії, то у своєму листі до князя Трубецького він писав так: «... Ежели в Петербурге сих дел, т. е. магистрата и цехов, не учините в пять месяцев, или полгода то ты (кн. Трубецкой) и товарищ твой Исаев будете в работу каторжную посланы». Ось таким чином запроваджувалась європейська демократія в Росії.

Вчений стверджує, що поділ органів самоуправління на дрібні частини суттєво знижує якість та достоїнство самоуправління. На його думку, Катерина ІІ у жалуваній грамоті 1785 р. закладає підвалини для нового поняття міста, як безстанової спільноти.

Привертає увагу фундаментальна праця 1. 1. Дитятина «Статьи по истории русского права» (СПб, 1895). У своїй роботі видатний російський юрист детально аналізує політику Катерини ІІ стосовно міського самоврядування, що знаходила своє відображення в «Учреждении о губерниях» 1775 р., «Городовом положении» 1785 р., «Уставе о благочинии» 1782 р. Цими документами вперше регламентувалися функції поліції та штатних військових команд у містах, проголошувалося про заснування управи «благочиния» – колегіального закладу, до складу якого входили і двоє виборних членів від міщан (ратмани), місто ділилося на частини, а частини на квартали, на чолі яких призначалися поліцейські. Ця управа займалася справами про мости, вулиці та ін. У кожному кварталі передбачалося мати підрядчика для утримання та ремонту вулиць, іншого – для очищення вулиць і вивезення сміття, третього – для утримання та запалювання ліхтарів. Врешті-решт, у кожному кварталі передбачалося мати стовп для оголошень. Учений детально аналізує появу виборних органів влади, а саме загальної думи та шестигласної. Він стверджує, що перша вибиралась окремими класами міського населення зі свого середовища, а друга – членами першої. Загальну думу очолював міський голова і збиралася вона для вибрання членів шестигласної думи три рази на рік. Шестигласна дума повинна була реально керувати містом, обговорюючи міські проблеми. Вчений дійшов слушного висновку про те, що активну роль в управлінні містами відігравали урядові органи влади, тоді як виборно-міські, як правило, були пасивними, виділяючи кошти на потреби міста. Дослідник відзначає, що «Устав благочиния» передбачалося ввести у всіх великих містах, але цього не було здійснено. У 1795 р. при ревізії губерній було викрито величезні зловживання місцевої адміністрації, особливо поліції. Імператор Павло І всі заклади, засновані Катериною у 1797 р.,